З ароматом вугілля та присмаком «бойового» чаю: атмосфера української залізниці, яка стала частиною життя
Залізниця… Як би ми не хотіли, але вона знайде всюди. Нею з'єднані міста, її звуками сповнені наші рідні місця, шлях нею простелений до вокзалів, де нас зустрічають теплі обійми близьких. Образ української залізниці увіковічився у наших думках як символ залізності та незламності. Це не лише складна система рейок та поїздів, а й власна атмосфера, яка оживає з кожним відправленням і прибуттям.
Аби колись мені сказали, що моє життя перетвориться на постійне перебування в потягах, я б нізащо не повірила. Все почалось з оборони Києва: мені довелось тікати з оточеного міста, щоб врятувати власне життя. Досі пам'ятаю як провідниця схопила мене з перону і затягла у свій вагон. Так-так, саме так все й було, наскільки б дивно це не звучало, але таким чином я й опинилась у Львові, де перечекала деякий час до повернення в рідний Київ. Ну що можу сказати, подальший період мого життя, що триває і донині складається з постійних подорожей «Укрзалізницею». В буквальному сенсі я почала жити на залізниці.
Подекуди можна почути, що подорожувати потягом – це нудно. Можливо, це й не завжди транспорт класу люкс, але в потрібному місці і в правильний час можна насолодитись поїздкою, перебуваючи у звичайному плацкарті. Чарівний вид за вікном заворожує, особливо світанки. Коли небо переливається різними теплими відтінками і ти просто не можеш відвести погляд, відчуваючи як потяг мчить до пункту призначення, а в цей момент ти просто кайфуєш від звуків залізниці і виду з вікна. Як ідеальне доповнення, можна ще попивати фірмовий чай. Особисто мій фаворит – «Бойовий» з колекції, яку створила «Укрзалізниця», щоб зібрати кошти на допомогу ЗСУ.
А коли їдеш Інтерсіті і чуєш ніжний голос стюарда «Шановні пасажири, за декілька хвилин наш потяг прибуває до кінцевого пункту призначення, станції Київ-Пасажирський» всередині переповнюють найприємніші відчуття. Я вдома. Як кажуть, кожна дорога – це шлях додому (до речі, побачила цю цитату в одному із рекламних оголошень потяга).
Також з особливим теплом згадую день, коли я їхала з Житомира у Київ потягом «Львів – Дніпро», а провідниця вкрила мене ковдрою, оскільки в вагоні було доволі холодно. Також вона принесла мені гарячого чаю і поки всі спали постійно запитувала, чи я не замерзла. Зізнаюсь, це було вперше в житті, коли провідниця так турбувалась про мене. У цьому випадку гріли не так ковдра з чаєм, як людяність і уважність працівниці. З тих часів моя любов до потягів стала ще більшою, а цей вчинок від милої жінки я, напевно, вже ніколи не забуду.
Як я вже сказала, залізниця стала частиною мого життя. Майже два рази на місяць я їжджу потягом до різних куточків України. Чи втомлююсь я від такого ритму життя? Так, дорога дуже виснажує, але так сталось, що я почала насолоджуватись цим. Довгоочікувані зустрічі на вокзалах гріють душу і ти навіть забуваєш, що провела 6-8 годин в дорозі, розуміючи, що подолала такий довгий шлях не просто так.
А що як створити парфюм про «Укрзалізницю»? Він мав би запах вугілля, кави, якоїсь смачно приготованої їжі, металу, а також книжок. А от якою була б мелодія? Це точно були б ноти шарудіння паперу від квитків, дзвону підстаканників, акорди стукання колес потягу по рейкам та голосів людей, що подорожують разом з тобою.
Кожна подорож потягом по-своєму особлива і завжди наповнена неймовірною атмосферою, яку я вже так встигла полюбити.
Авторка: Валерія Фургалець