«…Важливо – як буде. А буде – як я напишу» – історія творчості Оксани Забужко та її щирої боротьби за порятунок української літератури
Пізнаючи українську літературу, не можеш оминути Оксану Стефанівну Забужко - поетесу, письменницю, громадську діячку. Її роман «Польові дослідження з українського сексу» став одним з перших бестселерів незалежної України. За фахом філософиня і культурологиня, пані Забужко також відома такими працями як: «Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу» (1996), «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007), в яких вона переосмислювала творчість та сприйняття суспільством українських класиків.
Твори Оксани Стефанівни перекладені на більш ніж на 20 мов, і за свою письменницьку кар'єру вона стала лауреаткою багатьох престижних премій, таких як: Національна премія України імені Тараса Шевченка (2019), Премія Міжнародної Фундації Антоновичів (2008), Літературна премія Центральної та Східної Європи «Анґелус» (2013), «Книга року BBC» (2020), тощо.
Ця жінка стала знаковою фігурою в процесі творення нової української літератури, і залишила своїм письмом відбиток на душах тисяч читачів. І сьогодні її цитуюють, нею надихаються, її читають і поважають.
«…Коли ти жінка в літературному світі на початку дев'яностих, то умовно, щоб жінка стала гравцем її має привести чоловік. Її має привести за руку чоловік і сказати: «можете хвалить и жаловать». А тут пані Забужко показує, що вона вміє писати як захоче. Коли ти пишеш не так як можна, а як захочеш. Хочу – буду писать так, хочу – буду писати одне речення три сторінки…»
Наріман Алієв про Оксану Забужко в інтерв'ю Еммі Антонюк
Хронологічно. Дитинство та ранній період.
Писати вірші авторка почала з раннього віку, перша її збірка мала вийти в друк ще в 1973 році, але через те, що її батьки потрапили в «чорні списки» совєтської влади «Весняна акварель» (саме так називалась збірка) була знята з виробництва.
До свого раннього письма сама ж письменниця ставиться скептично:
«якщо я завдячую радянській владі чимось добрим, то це тим, що вона вчасно поклала край моїй "літературній кар'єрі" — на цілий брежнєвський період, — інакше я вельми швидко навчилась би, як приподоблятися дядям і тьотям з редакцій, і, либонь, так і не докопалась би до власного голосу, як воно зазвичай і відбувається з літературними "вундеркіндами"…»
рядки з «Автобіографії»(1997), Оксана Забужко
А далі навчання Київському університеті імені Шевченка: філософський факультет та аспірантура з естетики, участь в революції на граніті в 1990 році. Ще до розпаду совєтського союзу Оксана Забужко викладала естетику та історію культури в Київській державній консерваторії імені Петра Чайковського, а з 1992 року викладала українську культуру і літературу в різних університетах США, зокрема у Гарвардському та Піттсбурзькому. А вже в 1996 році вийшов перший роман пані Забужко: «Польові дослідження з українського сексу».
Почасти автобіаграфічний, він тоді не лише отримав успіх у читачів, але й викликав дискусії поміж критиків. Попри промовисту назву, важко сказати, що він про секс, в його класичному його розумінні, ні, еротики там радше мало. Про що ж тоді книжка? А вона про різні речі: про фемінізм, про стосунки поетеси-емігрантки та архітектора, про українську ідентичність, а також про дитинство і дорослішання авторки.
«Ми таки врятуємо українську літературу!..», - слова авторки в листі Юрію Шевельову після презентації «Польових досліджень з українського сексу»
Чому вона була настільки знаковою? Тому що, тоді ніхто не міг повірити, що українською мовою можна писати про секс, що українська культура – це не щось сумне та про страждання, ні, це життя, це стосунки, і стосунки не ідеалізовані, стосунки – складні, не зрозумілі, часто болючі, а тим не менш, коли вони закінчуються тобі не може не боліти.
Також авторка по-новому дивиться на українську ідентичність:
«..У психіатрії це, здається, називається віктимною поведінкою, але я нічого не можу вдіяти, мене так учили; взагалі все, що українці здатні про себе повідати, — то як, і скільки, і на який спосіб їх били: інформація, що й казати, малоцікава для сторонніх, одначе, коли більше нічого ні в родинній, ні в національній історії не нашкребти, то помалу-малу звикаєш пишатися саме цим — адіть, як нас били, а ми ще не вмерли, — кембриджські приятелі лягали зо сміху, коли ти переклала їм початок національного гімну, Ukraine has not died yet, — «What kind of anthem is that?» — а й справді, ні фіґа собі заспів — якраз із таким «турка воювати», коб не часом! — і тому, тому, дорогенька, скоро так, то — радій і веселися, що не вмерла, бідолашна сексуальна жертва національної ідеї, хоча, як гаразд зважити, то що тут такого вже веселого, і на кий воно здалося, життя без любови, і чи не лучче було, лучче було вмерти, а ще краще, а ще краще та й не народжуватися, чим тепер, чим тепер так катуватися…»
цитата з роману «Польові дослідження з українського сексу»(1996)
Ця книжка була фактичним кінцем совєтської літератури, і початком чогось, ще не до кінця зрозумілого, - але абсолютно нового: літературного процесу незалежної України. Вона стала першою надрукованою книжкою незалежної України, коли до неї всі тогочасні автори друкувались лише в часописах.
Що було далі? «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій»(2007), «Музей покинутих секретів»(2009) та сьогодення
«Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007) – найвідоміша праця авторки в жанрі нон-фікшн. В цій книзі вона переосмислює сприйняття і творчість іншої відомої українки – Лариси Косач-Квітки. Про Лесю Українку читати цікаво передовсім тому, що культурна спадщина, яку вона нам залишила, все ще є дуже і дуже недооціненою. В книзі ми можемо насолодитись добре відомим стилем Оксани Забужко, з реченнями на три сторінки та довжелезними примітками, але також варто додати, що, все-таки, це якісний і ґрунтовний аналіз творчості Лариси Косач-Квітки, високо оцінений критиками.
Книга, наповнена фрагментами листів та спогадами сучасників, дозволяє нам краще зрозуміти особистість відомої письменниці та контекст, що її оточував.
«Музей покинутих секретів»(2009)
Далі, найвидатніший за оцінками критиків роман - «Музей покинутих секретів»(2009).
« …ти граєш із життям, як умієш, але граєш всліпу, бо карти переважно лежать «сорочкою» догори, і ти не маєш поняття, чи та, котру зараз тягнеш, виявиться тузом, чи галімою шісткою.»
Цитата з «Музей покинутих секретів»
Події книги відбуваються протягом життя трьох поколінь, з 1940-х по початок 2000-них років. Пані Забужко завжди говорить про важливі, непроговорені або недоговорені аспекти українського суспільства, і ця книга не стає винятком. У формі художнього роману, нам розповідається історія УПА через призму трьох поколінь.
Ця книга була відзначена як книга року в таких країнах як: Україна, Німеччина, Швейцарія та Польща, а також саме ця книга отримала престижну Центральноєвропейську літературну премію «Анґелус».
Сьогодення
24 лютого 2022 року Оксана Стефанівна зустріла закордоном, куди поїхала у відрядження за кілька днів до вторгнення. З того часу пані Забужко займається тим, що розповідає про цю війну світові: ще 8 березня 2022 року вона виступала в Європарламенті, а її остання книжка «Найдовша подорож» була замовлена західним видавцем: «щоби розповісти західному читачеві, все, що вони пропустили з 14 року». Слова ж самої авторки про цю книгу звучать так:
«Це не є нова книжка, Оксани Забужко, це є воєнна служба Оксани Забужко», - так письменниця відповідає інтерв'юерам, коли її питають про книжку, так відповідає і своїй авдиторії. «Найдовша подорож», книга що написана після 24 лютого 2022 року і орієнтована на західного читача, в ній авторка розглядає витоки російсько-української війни, і не за останні 8 років, а за 30 і за 300.
«Народження нового Гітлера Європа проспала. Проспала, проїла, протанцювала так само, як це було в 30-х роках минулого століття.. «Найдовша подорож» мені якраз була замовлена західним видавцем, з тим щоби розповісти західному читачеві все те, що, мовляв, як мені було сказано, ми пропустили з 14 року.. »
Оксана Забужко в ефірі «Суспільне.Культура», грудень 2022
Замість підсумків
Творчість Оксани Забужко – це те, без чого неможливо уявити сучасну українську літературу, ба більше, ніхто не знає якою б стала українська література, якби не «польові дослідження» дев'яносто шостого року . Письменниця має чітку громадянську позицію, говорить про такі важливі речі як фемінізм, українську ідентичність, переосмислення( і певним чином «дерадянізація») таких українських класиків як Тараса Шевченка, Лесі Українки та інших. Саме наявність таких яскравих постатей як Оксана Забужко свідчить про живизну та перспективи розвитку нашої культури, і саме такі культурні діячі як пані Забужко репрезентують Україну у світі як сучасну проєвропейську і прозахідну країну.
«…Розбомблене вночі тіло цілий час відчувалось неповоротким, якимось одутлим всередині, ніби справді була вагітна — пакетом базарного м'яса в кров'яних підтьоках, та що ж це мені все не слава Богу, тупо дивувалась вона — і засинала на його руці, мов непритомніла, а він радісно бубонів над вухом: «А знаєш, ти, виявляється, можеш бути дуже навіть "пріятной женщиной" — тільки з сексом наладити треба», — «Секс, — спросоння мимрила настановчо: голова все-таки вирубувалась останньою, — це тільки показник якоїсь глибшої незгоди», — «Сумніваюсь», — обтинав він — і тим закривав тему. Виходить, не так уже й багато ти про це діло знаєш, радість моя, — попри весь свій уславлений досвід, і хто б подумав!..»
Цитати з «Польових досліджень з українського сексу»
Авторка: Таня Новаківська