«Україно! Ти моя молитва…» :   Як Симоненко прославляв Україну у своїй творчості

Василь Симоненко - поетична легенда «шістдесятників». Протягом свого життя створював поезію, провідною темою яких є любов до рідної землі, відповідальність за її долю. Також писав новели, пробував створити кіносценарій зі студентського життя, став автором численних статей, театральних і літературних рецензій, упорядкував три казки для дітей і дорослих. За освітою Василь був журналістом. 

Його вірші не пропускала до друку радянська цензура, тому їх поширювали у самвиданих списках і переписували від руки - вчителі, професори і хлібороби. Академік Шамот зазначав: «Чимало в його доробку було незрілого, ідейно нечіткого, не раз поет припускався перебільшеного чи спотвореного вияву національних почуттів...Підносити творчість Симоненка як взірець для літературної молоді, міряти Симоненком інших поетів, видавати його за приклад мужності - це треба рішуче відкинути». Проте Симоненко продовжував творити, незважаючи на критику.

На творах митця виховано вже не одне покоління українців. Поет залишив величезний відбиток в історії української літератури, а також увійшов у неї як визначна постать боротьби за державний та культурний суверенітет України.

У віршах Василя Симоненка змальовано безмежну любов до України та її солов'їної мови; показано силу та незламність українського народу, яку ми продовжуємо демонструвати і дотепер, в ці складні часи.

Тож як він прославляв Україну та які паралелі ми можемо провести з сучасними історичними подіями? Розглянемо декілька уривків його поезій про нашу Батьківщину.

«Ошукана могила»

...І лиш діди, як сонце похолоне,

Розказують повільно, ніби сон,

Що бивсь він до останнього патроа

І не хотів здаватися в полон.

Та не вінча його героїв слава -

Під небом неосяжно голубим

Тополі українські величаві

Докірливо гойдаються над ним...

Рядки з цього вірша показують мужність бійців. Ту силу, яку наші захисники доводять і сьогодні, змушуючи українців на весь світ гордо промовляти «Героям слава!».

«Древній, обікрадений народе!»

Древній, обікрадений народе!

Над тобою прошумів розбій,

Та кати не вкрали твою вроду,

Не всушили дужий мозок твій...

Український народ, який вже стільки страждав, проте й досі залишається незламним, мужньо чинить опір проти агресії ворога вже не одне століття. Ці рядки Симоненко присвятив усім нам - українцям.

«Моя мова»

...Ти даєш поету дужі крила,

Що підносять правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі й рости не в¢януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі - великого народу

Ніжна і замріяна душа.

Наша солов'їна мова. Така милозвучна і така рідна. Та, що окриляє і є символом українського народу. Наша українська мова.

«Прирученим патріотам»

...Як, обіпершись вітрові на спину,

Кричить Тарасова гора:

- Нема на світі України

Немає другого Дніпра!..

Україна - лише одна. Немає нічого кращого за дім, що зветься рідним краєм. Саме про ту безмежну любов до Батьківщини і мовив Симоненко, милуючись нею між рядків власної творчості.

«Я не бував за дальніми морями»

...Чужих країв ніколи я не бачив,

Принад не знаю їхніх і окрас,

Та вірю серцем щирим і гарячим:

Нема землі такої, як у нас.

І знову ж таки, Василь Симоненко наголошує, що немає на світі кращої країни за нашу Україну, нашу неньку. Це про той щирий патріотизм, який поет хотів зберегти та пронести крізь покоління.

«Можливо, знову загримлять гармати»

...Я киснути не стану,

Хоч як не буде боляче мені, -

За нашу землю, дорогу й кохану,

Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,

За матерів, змарнілих у труді,

За рідні наші верби довгополі,

За наші дні прекрасні й молоді...

Назва вірша влучає в самісіньке серце... На жаль, гармати загриміли знову. І весь вогонь на себе взяли наші захисники. Захисники на всіх фронтах та в усіх сферах. 

«Україні»

...Коли грозує далеч неокрая

У передгрозі дикім і німім,

Я твоїм ім'ям благословляю,

Проклинаю іменем твоїм...

І навіть зараз ми проклинаємо ворогів твоїм іменем, Україно. Але не забуваємо і благословляти наших.

«Задивляюсь у твої зіниці»

...Україно! Ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова...

Гримотить над світлом люта битва

За твоє життя, твої права...

Останні рядки, як ніколи, описують наше сьогодення. Нашу запеклу битву за Незалежність. Проте, кожен з нас точно знає, що Україна в цій битві приречена на Перемогу, бо як заповів нам «витязь молодої української поезії»:

«Нема на світі України

Немає другого Дніпра!»

* Усі вірші, використані в матеріалі, взято зі збірки «Задивляюсь у твої зіниці», видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га».

Автор: Валерія Фургалець