“У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна”. Як Ліна Костенко пророкувала війну

Сьогодні Ліні Костенко виповнюється 93 роки. Німецько-радянська війна спіткала поетесу в 11 років, а повномасштабна російсько-українська – в 91. Проте вона як і тоді, так і зараз залишається палкою патріоткою України. Фронт мисткині – творчий. Тож, що українська поетеса писала про війну?

З дитинства Ліна Костенко побачила увесь жах війни: німці спалили її рідне містечко, тисячі людей стали жертвами Голокосту. Проте саме в ці непрості роки починається творчий шлях мисткині. Пережите вона виливає у римовані рядки.

Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні...

Тема війни завжди буде наскрізною в її творчості. Поетеса вважала своєю місією достукатися до свідомості людей, не повторити кровопролиття знову.

«Куди ж ви дивитесь, народи?! Сьогодні ми, а завтра — ви».

Попереджати про можливу трагедію Ліна Костенко почала ще давно, бо на власному досвіді відчула, що таке імперський режим. Її твори було неодноразово заборонено друкувати, бо влада боялася розвитку будь-чого українського. Тоді поетеса почала писати в "шухляду", бо знала, що настануть кращі часи і вона матиме змогу презентувати свої твори народові. І не помилилася. Її твір "Берестечко" , написаний ще у 1966- 1967 рр., було опубліковано лише в незалежній Українській державі. Він містить пророчі рядки:

Розп'ято нас між заходом і сходом.
Що не орел — печінку нам довбе.
Зласкався, доле, над моїм народом,
щоб він не дався знівечить себе!

Так, пророчі... Бо в 2014 році Україна виявиться "розп'ятою між заходом і сходом", народ розділиться, а росія зробить першу спробу захопити нашу державу.

Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами,
та ще й у всьому звинувачувати нас!

Вже тоді поетеса знала, що держава-загарбник не зупиниться. Передаючи гуманітарну допомогу в зону АТО у 2014 році, Ліна Костенко на титулі однієї з книг написала про "маленького сірого чоловічка", який "накоїв чорної біди": 

І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.

Згадала Ліна Костенко про унікальність української нації, багаторічні випробування, які вона вже подолала.

"А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни."

Подолає й надалі, бо поетеса впевнена, що правда – на боці України: 

Ми воїни. Не ледарі. Не лежні
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.

В Україні талант Ліни Костенко відзначено численними державними преміями, а за активну громадянську позицію поетесі було присвоєно звання Героя України, від якого вона, до речі, відмовилась. Проте найкраща нагорода для неї залишається незмінною крізь роки – можливість вільно творити у незалежній країні.

Час плине, але Ліна Костенко продовжує бути взірцем для українців, залишаючись прикладом незламності, обличчям вітчизняної культури. І вірить, що незалежність – найбільша цінність, яку потрібно захищати.

Адже: "Доля не усміхається рабам".

Автор: Карина Віхніч