"Серця, що б'ються в унісон": історії війни

Найтяжче - це чути від рідних, що орда біля села і вони не можуть спати , бо артилерія постійно стріляє.

Найтяжче - це відчувати себе безпорадним, бо не можеш нікому допомогти. Допомога військовим не дуже заспокоювала, хоча їм було дуже приємно. Це все ж гріло душу, аж допоки віддавати їм було вже нічого. Нам з чоловіком хотілося віддати їм все, що маємо, бо ці люди берегли наші життя і ми завжди будемо перед ними у неоплаченому боргу. Не тішило те, що ти здав кров, бо комусь вона буде потрібна.

Мені щастило під час обстілів. Град впав перед під'їздом, коли я була всередині. І уламки мене не зачепили.

Мабуть, все таки існує якийсь закон бумеранга, бо зовсім чужі люди нас врятували і вивезли з міста, за декілька днів до того, як російська авіація розбомбила міст, ледь не останній коридор життя. У селі, неподалік від Чернігова, нас на ніч прихистили їхні родичі, а потім з'ясувалося, що у цьому ж селі живуть мої родичі, які запросили нас пожити у них.

Дуже цікаве це життя, ніколи не знаєш, коли тебе спідкає невдача, а де - підхоплять люди і не дозволять опускати руки.

Через день нас човном переправили у моє рідне село, здавалося, жах вже закінчився, бо ми розуміли, що вони не зайдуть у село, яке з усіх боків оточене водою. Тікати буде нікуди.

Але це не завадило їм двічі його обстілювати. Що саме вони хотіли цим показати - ніхто так і но зрозумів. Інколи вони приходили, щось шукали, допитували людей, деяким погрожували і навіть викрадали. На щастя, всі живі. Всі пам'ятають конкретний час, коли ворожа авіація літала над головами і випускала ракети. Ніхто не забуде свист від мінометів, гул танків і страшенний рекіт артилерії.

Коли заїхав БТР з нашими воїнами - я ледь не зомліла від щастя.

Перший, другий, третій...сьомий, восьмий день.

Рахувати набридає вже мені...

І достатньо телефонних теревень,

Та кошмарів які мучають у сні.

Кожен день з одного починаєм

Написати всім "Ти як?"

Може означає це "Кохаєм",

Або "Я без тебе вже ніяк"

Проминають в забутті години,

Просинаємося ми вночі,

Не дарма усе це ми терпіли

Ще почуємо і їх плачі.

Від новин немає майже толку,

Адже знаємо ми всі і так,

Їхньому загарбницькому полку

Не перемогти над нами вже ніяк.

Восьмий - не останній день страждання,

Але витримаємо це все,

І назавжди буде нам визнання

Як країни що весь світ спасе.

Безликі титани байдужих

трикляті мистецькі душі

[божими] ворожими магіями

спалили чорновики свободи і слави

топчуть пшеничне волосся

ґвалтують розуми-дурка

жертв їхньої влади

калічать силою цирка

бридко торкаються вінця

благаючими губами

вони в російському [гнитті] помаді

цілують українські трупи

не існує тут магії

не існує живильної води

не воскресають люди

не стерти с*чі сліди

Мам, я хочу додому

Його так нагло забрали

До того дому,

Коли іще не стріляли

Хочу ся повернути

Пробігтись по полю

Рідного повітря вдихнути

Мріяти про іншу долю

Долю без страху,

Де війни немає

Заплющувати очі не від жаху

Най сім'я вертепи співає

Щоб сестричка казала не "там бумкає, я боялась"

А "там жаба кумкає, то я й засміялась"

Так хочеться просто до хати

І на пробіжку, побачити ліс

Що таке війна, не чути й не знати

І бігти кілометр від дубів до беріз

І бігти на фітнес, а завтра на пари

Будувати плани і жити життя

Пари онлайн, у машин світять фари

Таке щасливе мало бути майбуття

Та будемо жити ми далі без страху

Та маємо просто сильними стать

Маємо стати слоном із мурахи

Маєм бути міцні, а не кришталь

Мамо, ми будемо вдома

Так скоро, як це можливо

Не падай духом, рідна

Ти мені так потрібна

Зараз, у скрутну хвилину

Коли війна зриває маски

Коли ніби тонеш у мілину

Не встигаєш закривати таски

Але війна така, їй байдуже

Чи добре тобі, чи зле

Чи може, ти враз нездужав

Чи мале ти, чи ти старе

Тут сильні ті лиш, хто разом

Хто об'єднатись змогли

Переможе наша правда

Настане в Україні мир!

Точно він має настати

Шкода що ціною життів

Помруть невинні солдати

Оплакані сотнями матерів

______

Хіба можливо всіх героїв знати?

Хіба можливо знати всіх тих,

Хто не побоявся життя віддати,

Щоб ми жили спокійно за них.

Хіба можна героїв забути?

Забути ціну волі,

Хотіти російське чути,

Не цінувати втраченої долі.

Важко навіть уявити,

Скільки розбитих сердець,

Скільки зламали життів,

Зламали нанівець.

Так, як раніше, не буде,

Один день змінив все життя.

Тепер жодна людина не забуде,

Якою ціною далось майбуття.

Ціною маленьких діток,

Ціною дорослих солдатів,

Ціною незірваних квіток,

Ціною зґвалтованих дівчаток.

Ми стільки років казали,

"Ніколи знову!".

І тепер впускали

Ворога додому.

Ворога, окупанта,

Що прийшов убивати.

І немає гаранта,

Коли перестануть гинути солдати. Солдати, брати,

Чиїсь матері й нещасні діти.

Геть, нелюди, кати,

Нема вам прощення на цьому світі!

Кожен рускій винен у цих смертях.

Життя вже не повернути.

Хочеться забути весь цей жах.

Хочеться ввечері просто заснути.

А потім прокинутись у себе вдома,

І жити, як раніше.

Томитись від втоми, чекати сонце,

Щоб вже було тепліше.

Нічого не буде вже як раніше,

І русофобія буде велика.

На жаль, не у всіх і навіть не пізніше,

А в тих, хто втратив близьку жінку, чоловіка.

Багато з нас так і не збагне,

І буде шукати рускіх хароших, музику внє палітікі.

Але хтось таки зрозуміє мене,

Що вся гнила країна — паралітики.

_____

Так подобається, коли мене цілуєш

Сильно і водночас ніжно

Так, ніби спрагу ти тамуєш

Хоч часом ми, як діти, навіть смішно

Повірити не можу, що не сон це

Ніби здійснилися найбільші мрії

Сонце заглянуло в моє віконце

І сподівання відійшли, збулись надії

Щаслива я з тобою дуже сильно

І почуття несуть мене до неба

Відчуваю, як закохуюсь повільно

Минуле нам згадувать не треба

Воно лиш зіпсує стосунки

І нашу романтичну любов

Хочу дивитися на морозу візерунки

І чути як в тобі пульсує кров

Хочу поруч бути з тобою

Тебе обіймати

Хочу щоб ти був моїм героєм

І мовчки в обіймах засинати

Хоча ні, можна зі сміхом

Таким веселим щасливим

Хочу з тобою багато втіхи

Буду мріять сміливо

_____

Летять постріли

Шаленіють гранати

Хочеться на безлюдний Острів

Щоб солдати перестали вмирати

Мамо чому так страшно сильно

За що нам така доля

Дивлюся у небо сіре пильно

Чому така дорога воля

Чому люди вирішують за бога

Кому жити кому вмирати

Боюся вийти на свого порога

Боюся побачити у дворі гранати

Гранати які несуть смерть

Таку страшну і відважну

Боюся розгромлять країну вщерть

Україно мені страшно

Та ні не дамо ми неньки ділити

Яка дала нам життя

Годі цей безлад творити

Ходімо сміло в майбуття

Я все телефоную,

Хоч ти й досяжності не в зоні

Хочу вірити, що ти живий і не в полоні

Щоразу думаю, що голос твій почую

Щоразу вірю й тихо сподіваюсь

Що здійсняться мрії

Що в тебе теж пташки співають

І не пусті мої надії

Так хочу додому вернутись

Побачити рідне село

Так хочеться зранку проснутись

Так, ніби ніц не було

Мама каже, що ніколи

Як було, вже не буде

Хочеться піти в рідну школу

І щоб сміялися люди

Друзі мене втішають,

Що скоро поїду додому

А я ніби вірю й не знаю

Чи дійсно проблема в тому

Чи буде куди повернутись

І питання до кого

Хочеться на пари ввімкнутись

З педагогіки пам'ятаю нічого

Забула усе що вчила

Поки ходила в університет

Ніби обрубали крила

На яких вступала на педфакультет

_____

Емоції не одного дня

Весна - а нас бомблять

Підступний ворог топче нашу землю

Малі онуки вже не весело

і менше все щебечуть... страх в очах

За що, за що страждають діти?

Ми всі хотіли миру, щастя і любові.

Планета вся за мир

до нас - з відкритим серцем

З презирством - дивляться на вас

прокляття всіх жінок на вас,

хто забирає тут життя.

А він - цей сатана ща лицаря себе всім видає

Недовго будеш жити

там де, куди тебе послали

За злочин свій покараний ти будеш -

Смерть тобі!

А ПЕРЕМОГА - НАША!

Прозріння в зла не може бути

Всі, хто боязливо служить сатані,

ті, хто завжди хотіли землю нашу відібрати,

і знищить українців всіх,

і зомбі - зомбі москалі,

що сліпо вірять сатані -

- вас жде тут смерть!

І сльози, сльози ваших матерів -

Теж за своїх синів,

що так даремно полягли,

а скільки зла тут натворили...

- Посипте пеплом голову свою

Всім ворогам і гадам нашим - смерть

А перемога - наша!

Героям слава

Відвагу воїнів не зупинити

Ми вмієм воювати і сміятися

Для волонтерів неможливого нема,

а лікарі - в метро приймають роди...

І кожне серце матері болить

"З нами, з нами да прибуде ще більш Велика Сила

проти бісівських супостатів" -

це молитва наша!

Наш настрій, Дух - непереможний!!!

Нас не поставить на коліна

Не скоримося ми

Ще буде "всюди буйно квітнуть черемшина"

"Червону руту" співати нам

на нашій Україні

І всім бажаю аромату вишень біля своєї хати

Перемога Тільки Наша!

Нас зацілують діти і онуки

Любов не вбити

Слава Україні!

Героям слава і життя!

Всім миру...

Спати, набиратись сил для перемог

P.s. на наступний день у них взірвали школу, де раніше працювала пані Ольга