“Пісня поміж нас”: Як Івасюк вплинув на українську культуру, втримавши актуальність своїх робіт крізь роки
Володимир Івасюк став легендою української пісні. Сьогодні композитору могло б виповнитись 74 роки. Його композиції підкорили не одне серце та з неабияким успіхом протрималися на провідних позиціях дотепер. "Червона рута", "Я піду в далекі гори", "Водограй" застигли на вустах в багатьох поціновувачів музики.
Тож як зароджувалась слава композитора?
Змалечку Володі та його сестрам, батьки плекали любов до українського слова та пісні. А вже у 5 років хлопець захопився грою на скрипці, трохи пізніше опанував гру на фортепіано.
Так, Володимир Івасюк неабияк захоплювався українськими народними піснями. У юному віці почав збирати фольклор на рідній Буковині. Ось як він характеризував народну пісню:
«Це скарбниця, в якій зберігається душа нації, це казкова левада, на якій буяє мова».
Під час навчання в медичному університеті Івасюк також ніколи не покидав музику, а навпаки творив ще більше. У цей період з'являється пісня «Мила моя» («Я піду в далекі гори»), яку потім співатиме весь світ. Цю композицію Івасюк вперше виконав з ансамблем «Карпати» на чернівецькому телебаченні.
Бачу я тебе в снах
У дібровах зелених
По забутих стежках
Ти приходиш до мене...
У 1966 році у Чернівцях виникає вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка», який дуже припав до душі тогочасній молоді. Про них почув і Володимир Івасюк. Зустрівшись на Чернівецькому телебаченні з засновником гурту, Левком Дутківським, Володимир пропонує їм для виконання свою пісню «Я піду в далекі гори». Звідси й зароджується своєрідна «буковинська четвірка» - Володимир Івасюк, Назарій Яремчук, Софія Ротару, Василь Зінкевич.
А як вітер з полонини
Полетіти не захоче,
Все одно знайду дівчину -
Чорні брови, карі очі...
Згодом, Володимир Івасюк пише пісню "Червона рута". Ідея написання пісні з'явилась у Івасюка після прочитання українських коломийок. В одному з віршів описано дивну рослину, яка припала до душі Володі. Він дізнався, що є легенда про цю квітку, нібито вона цвіте раз на рік і тим, хто її побачить - дарує вічну любов. Тож, так символічно Івасюк вирішив використати образ червоної рути у своїй пісні.
Також на світ з'являються такі композиції як: "Водограй", "Балада про мальви", "Пісня буде поміж нас", "Два перстені". Усі пісні здобувають шалений успіх.
Краще я зберу джерела
Зроблю з них цимбали
Щоб тобі, дівчино мила
Вони красно грали...
А свою творчість Івасюк змальовував так: «Кожен мій твір, татку, породжує у мені болісно-солодкий дрож, який збагачує моє духовне життя. Без нього в душі була б цілковита порожнеча. Той дрож робить серце здатним чинити на світі добро».
На той час, композиції Івасюка стали сміливим проявом. Адже в 70-ті роки, радянська влада пропагувала думку про "адін народ". Володимир був першим, хто зумів поєднати народність з сучасністю. Його пісні були створені на національній основі, тому швидко ставали популярними. Суспільство хотіло чути свою творчість - українську.
У 1971 році «Червона рута» входить до двадцятки переможниць першої радянської «Пісні року», яких визначали за листами слухачів та глядачів. На сцені «Останкіно» її виконують Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і Володимир Івасюк.
За рік на конкурсі перемагає ще одна пісня композитора «Водограй». Для митця ці роки були насичені, наповнені роботою. Він хотів створювати для України щось особливе. Звісно, неодноразово Івасюку ставили питання, чому він пише саме українською. Натомість його позиція була непорушна. Тож, Володимир став своєрідною «загрозою» для радянської ідеології.
«Французи, італійці, росіяни та всі інші народи співають своїми мовами, і їх ніхто не називає націоналістами. А ми, українці, вже з самої колиски стаємо націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах. Українець перестає бути націоналістом аж тоді, коли зневажає свою мову, пісню, свої національні традиції, любить усе, крім свого рідного» - коментував Володимир.
Композитор любив свою роботу до забуття. У пісні Володя буквально вкладав усю свою душу, чим ставав ближчим до шанувальників. Адже попри заборону радянської влади, люди слухали та співали його композиції. Володимир Івасюк мав багато задумів і був готовий підкорювати світ, але все склалось по-іншому.
24 квітня 1979 року Івасюку хтось подзвонив. Він швидко зібрався та пішов. Після цього Володимир більше не повернувся. Майже через місяць, його підвішене та понівечене тіло випадково знайшли у Брюховецькому лісі під Львовом.
О, мамо рідна, ти мене не жди,
Мені в наш дім ніколи не прийти.
З мойого серця мальва проросла
І кров'ю зацвіла...
Офіційна версія слідства - самогубство. Але усі, хто був знайомий з Володимиром, відмовляються у це вірити, натомість звинувачуючи тодішнє КДБ. Адже Володимира Івасюка викликали на «розмову-попередження».
На похорон артиста прийшло понад 10 тисяч людей, серед них рідні, друзі та звичайні шанувальники. І це, зважаючи на те, що радянська влада заборонила багатьом приходити на похорон, погрожуючи втратою роботи. Проте народ не побоявся. Усі хотіли віддати останню шану українському феномену.
Сама процесія стала своєрідним мітингом, непокорою тодішній владі. Це було світлим проявом любові та поваги від суспільства. Труна композитора була засипана квітами з великою кількість записок з проукраїнськими віршами, зокрема і з рядками самого Івасюка. Для всіх це була непоправна, несправедлива втрата. Люди тижнями оплакували Володимира. А на сороковий день після смерті, хтось насмілився підпалити могилу митця.
Безсумнівно, Володимир Івасюк став автором безсмертних пісень. Навіть після смерті, у багатьох українців його композиції пробуджують почуття гордості та гідності. Своєю творчістю композитор показав людям, як звучить насамперед українська пісня. Рядки Івасюка ніколи не були наповнені штучними почуттями. Він завжди був щирий та відкритий для своїх слухачів.
Піснями Володя передавав велику любов до Батьківщини, до свого народу. Він завжди робив те, що йому було до вподоби та ділився цим зі світом. Івасюк хотів прославляти українську пісню, аби про неї говорили з високо піднятою головою.
Попри десятиліття, Володимир Івасюк залишається прикладом і для українських співаків. Він став класиком для всієї нації. Завдяки йому ми можемо зараз чути та розвивати українську пісню. Так, творчість Івасюка актуальна і сьогодні. Його хіти слухають та співають, в тому числі й сучасна молодь. І це неабиякий талант - зберегти пам'ять та втримати популярність крізь роки.
Як зійдуть сніги із гір потоками,
Ой, глибокими, навесні.
Квіткою наснишся синьоокою,
Вдалині мені, вдалині...
Автор: Соломія Герун