Нові рими української поезії: яким є голос сучасної молоді

Жадан писав: «Час писати нові вірші: від старих віршів уже ніхто не плаче.» У всесвітній день поезії «Писанина.медіа» підготувала для вас добірку сучасних молодих українських поетів та поетес, яким це чудово вдається.

Отож хто вони, голос сучасної молоді, чим живуть та про що пишуть? Читайте далі в матеріалі.

Артур Дронь

Молодий Львівський поет. Автор оповідання, яке увійшло до книжки «Моє тихе Різдво та збірки віршів «Гуртожиток номер 6», за яку в 2021 році отримав відзнаку всеукраїнської літературної премії імені Анатолія Криловця. Раніше навчався у Львівському національному університеті імені Франка на факультеті журналістики та працював у «видавництві Старого Лева» у Львові. З початком повномасштабного вторгнення боронить Україну у складі 125 бригади ТРО на Донеччині. 

Артур пише про пошуки себе, віру, кохання та війну, а точніше, про людей на війні. Нещодавно прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні на пресконференції з Президентом України процитувала вірш Артура присвячений його загиблому побратиму. 

Коли ми скидаємо бронежилети, 

шоломи, бушлати, куртки, рукавиці,

і їмо мандарини біля буржуйки

і робимось схожими на дітей,

я інколи думаю,

що ти десь у сусідній кімнаті.

В селі 

якась жінка з місцевих 

сказала дитині: «Синочку».

Але кожен із нас

озирнувся.

Оля Духота

Оля Духота – культурна діячка, поетеса, (не)культурна менеджерка проєкту «Некультурні», спільноти, яка створює різноманітні мистецькі події та власниця чарівної киці Осі. Як каже сама авторка - це три головні речі, які треба про неї знати. Також вона навчається в Києво-Могилянській академії та викладає українську мову та літературу.

Її вірші можна знайти переважно на патреоні, а збірку поетеса випускати не планує, про що писала у своєму Інстаграм: «Я не видаватиму друковану збірку (це неекологічно і мої вірші паперу не пасують)». У своїх віршах Оля пише про Київ, життя, образ та проблеми сучасної жінки в суспільстві, про молодість в часи війни.

"Лише 29 років"

…наша молодість пахне каштанами і шаурмою на контрактовій. 

її погляд впізнають в натовпі, бо він надто, бляха, відомий.

вона співала елегїї про славу й безсмертну волю,

молодість була ще дитиною, коли їй вручили зброю.

молодість вчать, як врізати ляпаса, аби себе захистити. 

як повсюди носити перцівку і виживати на останній крихті, 

не кричіть про «дружбу народів», бо вже завеликі втрати

може досить їй захищатися? краще вчіть їх не нападати.

молодість розбивала коліна і шибки у вікнах судів, 

у неї скривавлені руки від зради чергових щурів. 

вона лиш пішла покурити, ій ще не скоро прощатись. 

молодість вірила в бога. знала - він буде вибачатись.

Віталій Данищук

Віталій 24 річний поет родом з Франківщини, вже близько трьох років живе у Братиславі, де працює в досить нетиповій для поета сфері, в IT - розробником.

Пише під псевдонімом Рідкість та вже має дві збірки: видача першої під назвою «Рідкість» була зумовлена перемогою в конкурсі проєкту @ukrainian_poetry_competitions, друга збірка «Українська мрія» вийшла 2022 року.

Про свої вірші поет каже так: «Це завжди реакція на якісь події навколо мене - скоріш за все це жінки, держава, алкоголізм, якісь роздуми про те хто ти і нащо це все. Це просто як спосіб прожити емоції легше»

Зараз Віталій працює над новою збіркою, на цей раз оповідань чи есеїв. Реалізувати ідею сподівається вже до кінця року.

***

навіть якщо я від тебе поїхав

перетнув кордон і зламав сімкарту

я згадую завжди тебе зі сміхом

я знаю, чого ти ще точно варта

навіть якщо тебе досі болить 

і ти ковтаєш ці мовчки муки 

я той хто згадає в останню мить 

я той хто візьме перед смертю за руку

навіть якщо твої кольори 

перемальовують в ніч та кров 

хіба я не той, хто говорив?

хіба я не той, хто доводив любов?

десь у чернетках генетичного коду 

там куди ще не ступали ноги 

я пам'ятаю про твої заводи 

я бережу твої збиті дороги

там де немає видимих меж 

ти оселилась там обережно

дякую рідна, що ти досі живеш

дякую, що незалежна

Надія Глушкова

Надія - 28 річна поетка та журналістка з Одеси. Близько 6 років працювала в медіа - кореспонденткою, журналісткою, продюсеркою новин на Суспільному. Зараз працює в сфері комунікацій та живе в Києві.

Спочатку поетеса писала російською, але у 2018 році повністю перейшла у своїй творчій діяльності на українську. Перший вірш написала в 11 років, про солдата. Її основний жанр – громадянська лірика. Зі школи брала участь в поетичних конкурсах, але, як каже сама авторка, на її думку, для митців, і поетів зокрема, важливіше спрямовувати свою енергію на створення нового, аніж на перечитування того, що вже написано раз за разом на різного роду заходах.

Надія вже почала працювати над випуском власної поетичної збірки. «Повномасштабне вторгнення трохи гальмує процеси, але збірка обов'язково буде», - поділилась поетеса.

***

(…) вона поправляла хустку 

важко вдихала повітря 

гасила цигарку об одвірок хати

вона була впевнена 

ти здатен настільки ненавидіти

наскільки здатен кохати

вона носила лляну сорочку

палила пахощі - мед і хвоя

світ - казала вона - врятують дві речі 

кохання й зброя

Авторка: Софія Полєно