Не просто абревіатура та веселка: Боротьба за права ЛГБТ+ людей в Україні

Червень – міжнародно визнаний місяцем гордості (також відомий як Pride Month), коли по всьому світу відзначають свободу "бути собою" та можливість мати рівні права в незалежності від сексуальної орієнтації та гендеру. Тож про історію боротьби за права ЛГБТ+ спільноти в Україні, від перших маршів рівності та перших правозахисних організацій до боротьби квір людей на війні зараз, а також про витівки праворадикальних опонентів, маргіналізацію владою та перевірку киян на толерантність - далі в матеріалі.

Відкрита боротьба за права ЛГБТ+ спільноти почалась в далекому червні 1969 року з рейду місцевої поліції у гей-барі Нью-Йорка Stonewall Inn, що завершився масовими арештами. Після цього тисячі людей вишли на демонстрації з закликами до справедливості щодо ставлення до квір-людей. Згодом заворушення отримали назву Стоунвольське повстання. Відтоді рух за права квір-людей поширився на весь світ, діставшись і до України.

Зародження

Після років переховування за часи радянського союзу, після його розпаду та скасування в 1992 році покарання за чоловічу гомосексуальність ЛГБТ+ спільнота в Україні отримала шанс на вільне існування. Ера підпілля для квір-людей здавалося нарешті закінчилась.

Aле, на жаль, скасування покарання не змінило упередженого ставлення суспільства до ЛГБТ+ спільноти, внаслідок її маргіналізації, що тягнулась десятиліттями. Країна все ще потерпала від стеротипів та гомофобії, що не сприяло розвитку організацій та руху за права геїв, лесбійок, трансгендерних та бісексуальних людей.

У 1996 році були узаконені дорослі операції з корекції статі. В новій Конституції зазначено положення, які підтверджують рівні базові права людини незалежно від політичних, релігійних та інших переконань, однак там немає жодної згадки про сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність. Чинна Конституція також забороняє одностаттеві шлюбі.

Перші правозахисні організації

Через бюрократію, дискримінацію та страх людей відкрито заявити про свою орієнтацію чи гендер, багато перших ЛГБТ+ організацій так і не були офіційно зареєстровані.

Одним з перших правозахисних центрів в Україні став «Наш світ», створений у Луганську як незалежна громадська група активістів в 1998 році. Перша спроба зареєструвати організацію офіційно провалилась після того, як один з чиновників місцевого управління юстиції відмовив, заявивши в інтерв'ю центральній газеті: «Як же можна їх визнати на державному рівні, юридичною особою? Законодавчої бази немає, хоча, начебто, і не заборонена у нас ця орієнтація, прецедентів – теж … Я їх зареєструю, а потім, вибачте, онаністи прийдуть, ще хтось … А як же мораль?».

«Наш світ» був зареєстрований лише роком пізніше, що стало можливим лише в результаті наполегливої боротьби членів організації і пильної уваги до даного питання з боку деяких міжнародних правозахисних організацій.

Центр продовжує працювати та боротися за права квір-людей в Україні і сьогодні.

У 1999 році колишній президент України Леонід Кравчук, заявив, що є важливіші проблеми, ніж права ЛГБТ, щоб обговорювати в парламенті, і що «гомосексуальність» обумовлена психічним захворюванням чи згубним впливом іноземних фільмів.
Та це не завадило створенню нових і нових організацій на підтримку ЛГБТ+ людей, таких як ГО Точка Опору, КиївПрайд, Інсайт, UKRAINEPRIDE та інших. За даними Гей-Форуму України, у нас діє 19 ЛГБТ-організацій, щонайменше 14 неформальних ЛГБТ-об'єднань і понад 20 організацій, які допомагають квір-людям та підтримують розвиток ЛГБТ-руху.

2013-2014 роки:
Наступний марш було заплановано влітку 2013 та перенесено декілька разів, а голова Київської міськдержадміністрації Олександр Попов навіть назвав захід, проведення якого планувалося в День міста, «знущанням над киянами». Того ж року в прайді взяло участь близько ста людей, зокрема мер Мюнхена Хеп Монатцедер.

2014 року Марш рівності був скасований через неможливість забезпечити безпеку учасників. Однак 11 січня 2014 року в центрі Києва серед протестів Євромайдану відбулась хода, організована активістами за права ЛГБТ+.

«…Урок який ми винесли з Євромайдану: коли була революція гідності було таке рішення ЛГБТ+ спільноти, що ми вийдемо на протест без веселкових прапорів, тому що ми тоді вважали, що ми йдемо захищати не свої права як ЛГБТ+ людей, а перш за все цю державу, щоб теоретично мати в майбутньому можливість адвокатувати рівні права. Але коли революція закінчилась дуже багато наших опонентів апелювали до того що нас там взагалі не було, «Де ви були, де були ваші прапори? Ми вас не бачили» І справді якщо подивитись на візуальну картинку протестів, ЛГБТ+ прапорів там не було. І я думаю з цим пов'язано те що багато ЛГБТ+ військових зараз роблять камінг-аути, вони хочуть показати що вони також захищають Україну і при цьому від неї нічого не просять крім рівних прав…»
Тимур Левчук про камінг-аути ЛГБТ військових в інтерв'ю Еммі Антонюк

2015 рік:
Перший повноцінний Марш рівності вдалося провести з третьої спроби 6 червня 2015 року. В ньому взяли участь близько 250 людей, яких охороняли кількасот правоохоронців. Марш супроводжувався провокаціями представників націоналістичних організацій, в учасників ходи кидали димові шашки та петарди, розприскували сльозогінний газ, у результаті чого було поранено 9 співробітників МВС, серед постраждалих від нападників були також учасники ходи.

Пізніше 2015 року журналом Bird In Flight було проведено експеримент, метою якого було дізнатись як в Києві ставляться до одностатевих стосунків. В ньому взяли участь пара українських правозахисників – Тимур Левчук і Зорян Кісь. В ході експерименту пара гуляла центром міста, тримаючись за руки, їх супроводжували двоє охоронців та оператори. Загалом більшість перехожих не реагували на пару окрім кількох іронічних зауважень в їх бік та пропозиції вуличної продавчині «купити дівчині квіти». Зрештою експеримент завершився нападом групи праворадикалів, які, застосувавши газові балончики, почали бити чоловіків. І хоча обличчя нападників в 4к якості доступні у відео на Ютубі, вони уникнули покарання через відсутність сексуальної орієнтації у переліку ознак за якими скоюються злочини на ґрунті ненависті, що караються законом.
Це був єдиний випадок, коли пара змогла ходити вулицями столиці, тримаючись за руки.

Восени того ж року тодішній Голова Верховної Ради Володимир Гройсман під час засідання заявив: «Ми з вами виступаємо за сімейні цінності. Я чую якісь фейки, що в Україні можуть бути які-небудь одностатеві шлюби. Не дай Боже, щоб це відбулося. І ми ніколи не будемо це підтримувати». У 2015 також мав відбутися перший Марш рівності в Одесі, проте суд заборонив ОдесаПрайд проводити будь-які вуличні масові акції.

2016-2017 роки:
Наступні Марші рівності в Києві відбулись також 2016, захід запам'ятався 6 тисячами поліцейських, що охороняли учасників та трьома відкритими кримінальними справами проти опонентів маршу. Також в цьому році до ходи приєдналися одразу шість депутатів і депутаток Верховної Ради — Сергій Лещенко, Мустафа Найєм, Світлана Заліщук, Олексій Мушак, Марія Іонова та Олена Кондратюк. В Марші рівності 2017 року зяли участь посол Канади Роман Ващук, посол Великої Британії Джудіт Гоф, депутат Європарламенту Ребекка Гармс та перший заступник міністра економіки України Максим Нефьодов. В результаті нападів на учасників заходу праворадикалами постраждали близько 10 людей та 2 поліцейських, 7 нападників було затримано.

Перша акція на підтримку прав ЛГБТ+ у Херсоні стала несподіванкою навіть для організаторів. У 2016 році його ініціатором став місцевий депутат. Тоді суд уперше підтримав проведення маршу, коли міська влада подала позов проти. Так на першому марші було чотири людини та 300 його противників. Організатора акції та трьох мешканок Херсона, включно з Мариною Усмановою, керівницею феміністичної організації «Інша» й колишньою представницею оргкомітету КиївПрайду, поліція відвезла в безпечне місце, щоб уникнути сутичок.

В Одесі, у 2016 році, попри черговий судовий позов проти проведення заходів Маршу рівності, організатори все ж змогли провести фестиваль квір-культури «ОдесаПрайд».
Також з 2016 року в Києві почали проводити Транс-Марш, присвячений Міжнародному дню пам'яті трансгендерних людей, які загинули через трансфобію. В березні 2016 року у Львові зірвався Фестиваль рівності після повідомлення про замінування готелю Дністер в якому мав пройти захід. «Погана новина, що "Фестиваль рівності" у Львові не зміг відбутися через насильницькі протести. Прояви нетерпимості у Львові суперечать європейському майбутньому, заради якого українці так багато пожертвували", – прокоментував тоді зрив заходу Посол США в Україні Джеффрі Пайєтт.

2018 рік:

Марш рівності 2018 року в Києві складався з різних платформ, зокрема одна з них була присвячена темі здоров'я ЛГБТ-осіб, інша - drag queens, також була платформа фан-клубу співачки LP, ще на одній платформі була українська співачка Зіанжа. У заході взяли участь близько 5 тисяч людей. Опоненти намагались паралельно провести акцію "на захист сім'ї та дітей".

Перший Марш рівності у Кривому Розі відбувся у 2018 році та зібрав 40 людей. Його охороняли близько тисячі правоохоронців, але наступного року організатори КривбасПрайду повідомили про скасування маршу через імовірність того, що поліція не зможе гарантувати безпеку учасників.

2019 рік:

KyivPride2019 відбувся в червні під гаслами «Свобода. Єдність. Боротьба», «Наша традиція – це свобода» та «Права людини понад усе». В заході взяли участь близько 8 тисяч людей та понад 30 організованих колон. Серед яких була колона ЛГБТ+ військових на чолі з активістом та військовим Віктором Пилипенком, колона ЛГБТ+ людей з інвалідністю, колона батьків ЛГБТ+ дітей, Центру громадського здоров'я МОЗ України та інші. Організатори Маршу також запрошували доєднатись президента Володимира Зеленського, але він не відповів на запрошення. Проте згодом Офіс Президента опублікував заяву на сторінці в Facebook: «Кожен громадянин має почувати себе у безпеці та не повинен піддаватися насильству. Також Національна поліція України має гарантувати безпеку всіх українців у дні Маршу рівності та вжити заходів задля недопущення сутичок між прихильниками та противниками Маршу».

Процесію охороняла поліція, і хоча масштабних сутичок не було, паралельно основному маршу проходила контракція серед учасників якої були члени організації «Традиція і порядок». Опоненти заходу несли чорні плакати з гаслами, прапори та дерев'яні хрести. Кілька разів були спроби нападу на першу колону ходи, та поліцейські оперативно реагували на порушення.

Та деякі прибічники гетеросексизму (ред: переконання, що гетеросексуальність – це єдина природна та прийнятна форма сексуальності людини) вирішили піти ще далі. До початку заходу організаторам повідомили про затримання групи молодиків, які планували пронести на марш презервативи, наповнені екскрементами аби кидатися ними в учасників процесії: «На Парковій зупинили автобус, який віз у центр 200 таких «снарядів» із лайном. Щоб наповнити кондоми фекаліями, на Жуковому острові працювала ціла «лайнолабораторія». А щоб отримати біоматеріал, як зізналися затримані, вони розібрали 4 біотуалети», — повідомив тоді начальник поліції Києва Андрій Крищенко.

Цього ж року відбувся перший Марш рівності в Харкові, у ньому взяли участь близько до двох тисяч людей. Темою стала проблема безпеки в Харкові активістів, ЛГБТ+ спільноти та всіх мешканців, необхідність зробити місто більш інклюзивним і дружнім. З того часу ХарківПрайд є однією з наймасштабніших ЛГБТ-подій Сходу України.

Тим часом в Одесі комунікація з поліцією та місцевою владою налагоджувалась – у 2019-му до Маршу рівності в Одесі доєдналися майже 300 людей.

2020 – 2021 роки:
Влітку 2020 року, через пандемію коронавірусу, марш в Києві провести не вдалося. Однак  заходи, присвячені Місяцю гордості, вперше відбулися онлайн на платформах та в соцмережах КиївПрайду та інших громадських організацій.

В Харкові, через карантинні обмеження, відбувся перший АвтоПрайд, в якому взяли участь близько ста людей. Одним з учасників був Віктор Пилипенко — голова Об'єднання ЛГБТ військових. Колону АвтоПрайду супроводжували шість поліцейських авто.
2020 став також роком першого Маршу рівності в Запоріжжі, в якому взяли участь близько 500 учасників з різних куточків України, а також консули й аташе 14 європейських країн. Серед заходів в рамках проведення ЗапоріжжяПрайду була можливість провести символічне весілля, тоді «шлюб» узяли троє пар жінок. Ходу охороняла поліція, було затримано трьох радикально налаштованих проти ЛГБТ+ чоловіків, один з яких мав при собі пістолет.

У 2021 році, коли карантинні обмеження послабили, в Києві біля Офісу Президента відбувся РейвахПрайд організований громадськими організаціями Інсайт та UKRAINEPRIDE. Метою події було привернення уваги до бездіяльності влади у ставленні ЛГБТ+ спільноти, а також відсутності розслідування щодо незаконного вторгнення силовиків на територію кількох клубів київського Подолу влітку того року. Одними з вимог учасників були Ухвалення законопроєкту №5488, який, зокрема, має криміналізувати злочини на ґрунті ненависті за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. «…Наша влада добре навчилася удавати, що не помічає проблему, тому приходиться дати шуму, щоб привернути до себе увагу», — заявила тоді засновниця ГО «UKRAINEPRIDE» Софія Лапіна.

Марш також пройшов у Кривому Розі та у Харкові, де зібрав близько трьох тисяч людей. Вимогами учасників ходи були належне розслідування злочинів на ґрунті ненависті стосовно представників ЛГБТ+ спільноти, інклюзивна освіта без булінгу та рівний доступ до державних інституцій.

В 2021 році в Києві також пройшов щорічний Транс-Марш, в якому взяли участь близько 150 людей, безпеку учасників забезпечували понад 400 поліцейських. «Для трансгендерних людей ця подія знаменна насамперед тим, що в новій класифікації діагнози, пов'язані з трансгендерністю, більше не належать до категорії психічних захворювань. Це не значить, що ми не потребуємо жодної медичної допомоги, але значить, що ніхто не має права «лікувати» наші мізки, намагаючись «виправити» наші гендерні ідентичності», - йшлося в описі заходу. 

Паралельно відбулася контракція руху «Традиція та порядок», представники якого намагались перешкодити маршу, кілька разів спробували напасти на колону, але їм зашкодила поліція. Організатори вимагали від влади покращити процедуру трансгендерного переходу: оновити клінічний протокол та полегшити процедуру юридичного визнання гендеру відповідно до неї, зокрема, врегулювати можливості переходу для небінарних людей, а також впровадити кримінальне покарання за злочини на ґрунті ненависті до гендерної ідентичності.

Повномасштабне вторгення

Під час воєнного стану заборонено проводити масові заходи, що унеможливлює проводення вже традиційних правозахисних заходів таких як Марші рівності та Транс-Марші. Попри це в деяких містах України пройшли заходи на підтримку ЛГБТ+ спільноти, зокрема День памяті квір-людей, вбитих росією та ХарківМетроПрайд в 2022 році, учасники якого проїхались харківським метро у вишиванках та ЛГБТ+ символіці. КиївПрайд брав участь в численних маршах по всьому світу, українські активісти нагадували, що війна триває, розповідали про українських ЛГБТ+ військових та їх боротьбу.

Підтримка ЛГБТ+ спільноти - це не про веселкові колекції в магазинах в червні. Це про можливість мати базові права людини. З початку повномасштабного вторгнення, коли до лав ЗСУ приєдналось багато квір-людей, ще гостріше, ніж раніше постало питання запровадження в Україні одностаттевих партнерств - базового права будь-якої людини, проте недоступного ЛГБТ+ людям. Цей законопроєкт життєво необхідний для тих, хто кожного дня ризикує своїм життям заради нашої свободи.

Україна за роки незалежності вже зробила значний прогрес у боротьбі за права квір-людей, проте нам ще доведеться пройти довгий шлях, доки наше суспільство позбудеться рештків, нав'язаних нам стереотипів. Гомофобія та трансфобія – є великою частиною російської пропаганди. Та ми, на відміну від держави-терориста, поділяємо європейські цінності, і зараз, як ніколи, маємо зрозуміти, що наша різноманітність – це сила, а не загроза.

Авторка: Софія Полєно