«Моє тіло ― моє діло»: відверта розмова з жінкою, яка прийняла рішення

Ми всі знаємо лозунг «My body-my choice». І справді, право на аборт повинно бути невід'ємним правом кожної жінки. Та іноді якась фраза стає дуже гучною, як цитата занадто широко використованою і губить свій сенс. 

Ця фраза значить, що я можу приносити своєму тілу задоволення, можу йому шкодити і робити боляче, а можу його прикрашати і споглядати.

Це значить, що я в будь-якому випадку знаю більше, як мені буде краще. Я самостійна і незалежна. І я несу відповідальність за свої рішення, якими б вони не були. Мною керує мій мозок і воля, а не суспільство в червоних краватках.

Незважаючи на те, що завдяки сексуальній освіті обізнаність у використанні різних методів контрацепції збільшилася, українки досі прибігають до недешевих, порівняно з презервативами та протизаплідними пігулками, хірургічних маніпуляцій. В залежності від виду, аборт може коштувати до 6 000 грн. Серед поширених причин переривання вагітності пацієнтки в жіночій консультації зазначають матеріальні нестатки, юний вік, бажання зробити кар'єру, відсутність стосунків та зґвалтування.

Давайте спробуємо подивитися на цю життєву ситуацію не з боку феміністичних серіалів, де все легко і просто, не з боку закликів на плакатах впродовж демонстрації чи параду, а з погляду жінки, звичайної, реальної жінки, яка в цьому інтерв'ю погодилася бути відвертою, але попросила залишитися анонімною.

Цей діалог не про те, що кажуть гінекологи, і не думка представниці руху за права жінок, хоча й їх експертні судження важливі для комплексного підходу, але це розмова про те, що відчуває душа, що на ній викарбовується або чого більше ніколи не залишиться.

• Чи пам'ятаєте які обставини схилили вас до переривання вагітності?

Звичайно. Перший аборт я зробила скоріш за все через те, що в мене була маленька дитина, яка хворіла. Мені здавалося, що вона не потрібна батькові. Напевно сама ще була не готова до народження другої дитини. Не знаю. Були, звичайно, і думки на користь того, щоб залишити дитину. А другий аборт, пам'ятаю, що по-перше не кохала того чоловіка, однозначно. І матеріальний стан не дозволяв на той час. В будь-якому випадку зрозуміло, що я про аборти шкодую, особливо про перший. Дуже шкодую.

• Як почували себе в день після аборту?

Першого разу не пригадую, пам'ятаю все перед абортом, як прийшла до тями, як лежала в палаті, а от як додому їхала і що вдома було ні. Але другий пам'ятаю. Приїхала додому і мені дуже хотілося томатного соку і ковбаси. Чомусь це відклалося. Так дивно. Просто звичайна докторська ковбаса і томатний сік. Перший аборт мені морально дуже тяжко було переживати, тому що там доводилося обманювати. Про те, що я його роблю лише я одна знала, чоловік ні. І він досі про це не знає. А другий аборт, чесно, як би це зараз не прозвучало, в мене було полегшення. Може це і страшно звучить, але мені легко стало. Бо я того чоловіка не кохала. Дитина ні в чому не винна, це була і моя дитина, але тим не менш. Так вийшло. Відчула полегшення. 

• Як відчуваєте себе зараз через багато років?

Погано. В будь-якому випадку погано. Жалкую, що не народила. Часто буває виникає заздрість, коли бачу, що в жінки двоє чи троє дітей. Так, є таке відчуття. Не можу сказати, що вона якась чорна, ненависна. Напевно вона світла, але заздрість. І жаль. На психіці це звичайно відбилося. Справа в тому, що першого разу це ще й обман був. Недобре було так робити. Я часто про все це згадую і буває уявляю цих дітей, думаю про те, скільки їм могло бути років. Особливо дитину від першого аборту нескладно уявити, адже моїй дитині зараз 17, повинна була бути рік різниця, якщо точніше рік і місяць. Ця дитина повинна була у вересні народитися.

• Аборт вплинув на здоров'я, статеву систему?

Ні, все пройшло саме з хірургічної точки зору добре, я ж потім змогла вдруге абсолютно нормально завагітніти. Але не можу точно сказати з приводу другого разу, бо аборт був на пізньому строці, на 11 тижні, якби я прийшла за тиждень мені б вже ніхто нічого не зробив, бо за українським законодавством аборт можна робити тільки до 12 тижня. А після цього лише за медичними показниками роблять штучні пологи, або робити нелегально і платити якомусь лікарю за це великі гроші.

• Яке було ставлення лікарського персоналу до вас як до пацієнтки?

Погане. «Абортичок» не люблять. Зневажають, особливо лікарі... жахливе ставлення. Не знаю чи це нормально, але мені і самій було дуже соромно. Не правильно це, коли тобі важко, а  ще й на тебе тиснуть. Кожного разу мене вмовляли, щоб я добре подумала. Вже безпосередньо перед операцією казали «Може додому поїдеш?», «Може не треба, ще раз гарненько подумай», «Дивись, в тебе вже стільки тижнів, трохи і народиш дитинку вже, вона в тебе буде здоровою». Намагалися зберегти дитину. Хоча з іншого боку ці спроби правильні, але нічого не зробиш, якщо жінка вже все вирішила. Та знову скажу, що про перший раз я можливо все-таки жалкую, що мене не вмовили. Пам'ятаю тоді була поруч зі мною подруга і вона дуже сильно мене вмовляла, сиділа поруч і казала : « поїхали додому, я куплю тобі велике шоколадне морозиво, тістечко, куплю тобі все, що хочеш, давай я викличу таксі, їдьмо додому». Але я тоді прийняла рішення і на мене це вже не подіяло. Та дуже багато жінок, я знаю, встають навіть ледве не з операційного столу і їдуть. Лягають, а потім встають і йдуть. В мене так подруга одна народилася. ЇЇ мама лягла на операційний стіл, почалися приготування і вона в останній момент встала, вибачилася і сказала, що вона передумала. Вийшла, вдяглася, зібралася і пішла. Таке теж буває.

• Як відреагували чоловіки на ваше рішення?

Перший не знав, а другий ... нормально, звичайно, спокійно. Нічого не казав, ну прийняла таке рішення і нехай. Саме в цій ситуації було так. Першому чоловіку сказала, що стався викидень і він плакав, кричав, в нього була істерика. Від цього було ще важче, але треба було продовжувати обманювати, бо якщо вже стала на цей шлях, як могла сказати правду. І вже ніколи її не скажу.

• Чи осуджуєте свій вибір зараз?

Звичайно. Хоча можу сказати, що з кожним роком це почуття приглушується, воно було набагато гострішим раніше. Не можу сказати, що воно втамоване повністю, та це затягується, як і будь-яка рана. Я маю на увазі, коли втрачаєш близьку людину або розлучаєшся з коханою людиною або інші життєві трагедії відбуваються, той же аборт, все одно рана з часом затягується, біль зникає. Ти про це згадуєш, але не часто і вже не з таким болем. Ти живеш з думкою, що значить так повинно було бути. Ти сам себе втішаєш. Значить я не повинна була народити ту дитину. Сам себе у цьому переконуєш. Але ж не факт, що це правильно, що це правда. Ніхто не знає.

• Що ви думаєте з приводу того, що деякі люди вважають аборт гріхом, а в деяких країнах робити аборти заборонено?

Я вважаю, що держава не має права втручатися в такі речі. Взагалі приватне життя жінки - це особиста справа її та її родини. За великим рахунком було б краще, якби люди первісно думали про контрацепцію, щоб абортів було якомога менше. Але я проти заборон. Проте зараз вік таких технологій, що існує безліч різноманітних контрацептивів, щоб просто цього не допускати і не робити аборти, що буде правильно для психічного та фізіологічного стану жінки, для тієї ж гармонії в родині. Коли ти завагітніла, ви з чоловіком приймаєте складне рішення, після якого стосунки вже не будуть як раніше або робите це в таємниці від партнера. В мене подруга так само зробила аборт від свого чоловіка. Вона навіть не сказала йому про вагітність. Таємно домовилася з лікарем. Зранку пішла зробила аборт, повернулася додому, трохи полежала. Коли він ввечері приїхав, то нічого не зрозумів. Отакі скелети бувають в сімейних шафах. Тому ще раз скажу, що краще користуватися контрацептивами і народжувати дитину вже свідомо.

А щодо людей, які засуджують. В момент, коли ти робиш аборт, 95 відсотків людей тебе засуджує, не впевнена, що з цим можна щось зробити. Це не залежить від релігії, професії або віку. Це роблять всі навколо. Від знайомого баптиста до санітарки. На мою думку, нічого і нікого не можна судити, але як я можу не дозволяти суспільству критикувати мене. Просто кожного разу коли захочеться когось ганити, варто собі нагадувати, що людина це робить із собою і не шкодить нікому, не спричиняє зло, тому вас це не стосується. Навіть якщо вона шкодить собі, яке вам до того діло? Та як осудження всіх довкола, так і аборти - це особиста справа кожного. Ми не боги, щоб вершити правосуддя.

• Що можете порадити дівчатам і жінкам перед тим, як зробити цей вибір?

Бути дуже обережним і акуратним, щоб не оступитися і не завагітніти, якщо ти дійсно не плануєш дитину. Важко передбачити наслідки аборту для кожної жінки, ці процеси можуть бути незворотніми і страшно не мати змоги завагітніти через багато років, коли дійсно цього захочеться. І страшно розуміти, що тільки ти в цьому винна. Тому найголовніша порада залишається єдиною - запобігати небажаній вагітності.

Аборти в жодному разі не можна забороняти, але і нічого хорошого для жінки в них немає ні в моральному, ні в фізичному сенсі. Це залишило свій відбиток на моїй психіці, просто минає час і ти віддаляєшся від цієї події. Та це моя суб'єктивна думка, бо є жінки, які дуже просто до цього ставляться. Я знаю деяких, які ну дуже легко це сприймають, мовляв ну то й що, зробила і зробила. Від людини багато залежить. Я - таким чином переживаю, а хтось дуже просто і робить ті аборти по 2 -3 на рік. Виходить, що єдиної поради для кожної жінки не існує, врешті-решт, незважаючи на них, кожен має вирішувати сам за себе і для себе. В когось це банально єдиний вихід із ситуації, а може  дівчина дуже хотіла дитину, але коли завагітніла, зрозуміла, що насправді це не те, що їй потрібно і не те, чого вона прагне. Тому вона йде і робить аборт і звичайно в неї є на це право. Не розумію як таке може заборонити держава.

І я не можу не поставити собі запитання: чому в сучасному світі можливість вільно робити аборти досі може викликати дискусії та суперечки? Особистість, яка усвідомлює всі ризики і можливі ускладнення, яка точно знає свій план і не хоче вносити в нього непередбачувані корективи мусить шукати всі необхідні відповіді всередині себе. Люди не відповідатимуть за скалічене життя і не пройдуть ваш багатолітній шлях з небажаною дитиною. Врешті-решт виявляється, що ми всі одинокі подорожні в цьому світі і єдине, що відомо точно, це те, що треба до скону боротися, щоб останнє слово у вашій історії було за вами. 

Просто запитайте себе: чи готові ви до наслідків і до суб'єктивних суджень, які скрізь вас оточують? Чи готові нести тягар або відчути полегшення? Є лише безліч чужих доль та всього два варіанти відповіді: так чи ні.

Авторка: Олександра Галічєва