Магічний ліс української музики: авторське
Чари української музики живуть зі мною з дитинства, всі моменти, які схожі на казку – пов'язані з нею. Про всі дорослі речі я дізнавалася з її строк, перш ніж розуміти на власному досвіді, що це значить. Найбільше я дізналася про кохання, іноді трагічне, але завжди ніжне, іноді сумне, але завжди до кінця. Таке справжнє, що вся душа складається лише з цього почуття. Нашими словами можна дуже красиво кохати: в усіх жанрах і формах. А ще ми приголомшливо дружимо і з особливо галасливо святкуємо родинні свята, ми тяжко працюємо і весело відпочиваємо, боронимо свою державу і, повертаючись до кохання, ми дуже сильно любимо свій дім. І все це багатство тем маємо запаковане в музичних творах, не лише фольклорних, але й в багатьох альбомах відомих та важливих виконавців періоду української незалежності.
І як же мені кортить сьогодні поділитися з вами альбомами, від яких я втрачала дар мови і окремими композиціями, після яких світ вже не був таким, як за три хвилини до прослуховування.
Першим на черзі буде альбом "Gloria" непересічного та відомого українського рок-гурту "Океан Ельзи". В ньому багато страждань юності, присвят тій самій та зачарування від годин, проведених з якоюсь прекрасною дівчиною, яка так і залишиться незнайомою, якби міцно ми не тримали її в своїх обіймах. Через кожен рядок відчуваються терзання, які в моменті тут і зараз здається, що будуть тривати вічність. Ми шепочемо вночі ці слова за Святославом Вакарчуком і коли текст проходить крізь нас, нам здається те, що оспівано – це речі, які неможливо забути. Наші емоції від життєвих обставин завжди будуть на піку і ми ніколи до кінця не зрозуміємо, що сталося не так. Та мабуть розуміння прийде пізніше, коли ми станемо менш палкими і подивимося на нашу молодість іншим поглядом. А ще в цьому альбомі як ніколи багато весни. Жінки там теж весняні, недосяжні, загадкові, наче ті мавки, які граються з серцем юнака та рвуть його на частини. Але як протистояти чарам жорстокої музи?
Пісня, що потрапила в саме серденько ❤️: "Відчуваю" – це молитва пристрасті та пісня про момент дотику до верхньої оболонки жіночої душі. Ми починаємо боготворити людину і вона заходить нам під шкіру, ми на шляху до того, щоб стати однією енергією і бути разом навіть в різних приміщеннях. Нам здається, що ми знаємо все: як людина сміється, хоче, тане і найголовніше – як людині болить. А навколо нас тепер навіки тепла пора року, бо жар живе саме в жінці, яку ми пізнали.
Після прослуховування альбому гурту Мандри "Дорога" я подумала, що ми завжди відправляємося в дорогу, щоб стати іншими… Але насправді в дорозі та незвичному середовищі всі наші характеристики загострюються, тобто ми не змінюємося, а просто стаємо більше собою, розквітаємо. Ми менш скуті правилами, своєю репутацією та обов'язками, ми дозволяємо собі трошки більше. Швидше закохуємося та занадто вже відверто кохаємо, бо знаємо, що часу обмаль. Дорогою багато чого може привидітись та ми віримо, що справжнє ми точно не прогледім. Як приємно роздавати красиві слова подорожнім, з впевненістю, що для найголовнішого слів завжди вистачить. Адже люди мандрують не тому що їм подобається дорога, а тому що всім хочеться прийти до кохання. Так виходить, що в кожній подорожі цінною є саме зупинка – місце, яке ти обрав, щоб залишитися надовго. Завжди виникає питання: "Чому саме воно?". А ще в цьому альбомі захоплює повторення "Гей!", яке так і закликає до диких мандрів та, звичайно, до кохання. І весь альбом натякає, що багато прекрасного є в світі: індійські духовні практики та чарівні заморські танці. Але найліричніші подорожі відбуваються рідним краєм, бо ти ніколи не будеш йти прямою дорогою, а завжди вглиб свого серця і вниз до свого коріння, шукаючи, де ховається твоя душа, а вона виявляється віддзеркалюється в очах коханої дівчини.
Пісня, що потрапила в саме серденько ❤️: Любов - це пісня солодкий вихор, яка нагадує квиток в навколосвітню подорож. Це про місце, де кохання чекає на нас і ми віднайдемо його несподівано, але пізно чи рано це станеться з усіма. А поки чекаємо, варто забути хоч на хвилину про сум та станцювати і насолодитися світом навколо.
Ще один щемкий альбом одного з найвідоміших українських гуртів "Друга ріка" - "Рекорди", в якому кожна пісня пекуча та гірка. Всі вони переповнюються мов той келих розчаруванням та втраченими надіями про майбутнє, кожен уривок натякає, що кохання буває злим та жорстоким, а ми легко потопаємо в його несправедливості. Ми гніваємося, не розуміємо геть нічого і остаточно заплутуємося в своїх почуттях. Клянемося жити для однієї людини, але клятві не судилося бути виконаною. Ми лише сидимо вражені глибиною почуттів на які здатне наше відчайдушне серце, або ж розуміємо, що втратили вже будь-яку гордість перед обличчям великої в усіх сенсах любові. Ми ледве не втрачаємо себе, але зовсім не шкода, адже сенс життя – відчувати його в усіх проявах. Забути про здоровий глузд і безмежно, шалено, до нестями кохати. Кохання різне, але навіть найтяжче можна перетворити на прекрасну пісню для молодих мрійників, які стоять на колінах перед холодною байдужою панною.
Пісня, що потрапила в саме серденько ❤️: Спи до завтра – постійні безбожні помилки – це головний атрибут юності, але так хочеться бути пробаченим, мати ще один шанс, адже надія на завтра ніколи не помирає, надія на ще одну можливість вічно жива. Треба перепочити, почекати, дати заспокоїтися хворому серцеві та вранці починати все спочатку, пробивати стіну образ заради образу неземного тіла в своїй квартирі.
Після прослуховування альбому "Казки" гурту Скрябін, в голові міцно засіла фраза "Нікого тут не шукай, хто був той пішов вже". Це нагадування, що не треба чіплятися за дитинство, літо, яке було 5 років тому, моменти, будь-які, як хороші так і погані. Як би боляче не було, але деяким людям судилося назавжди залишиться спогадом і приходити лише у снах. Але нащо затримуватися в несправжньому світі, боягузливо ховатися від реального життя, чому воно так лякає?
Ми дорослішаємоі мрії дитинства розбиваються на друзки, ми хапаємося за рожеві окуляри, щоб не бачити всього потворства і намагаємося летіти високо, але в якийсь момент ми загнані в глухий кутч з якого змушені подивитися на правду та прийняти її. Життя містить лише елементи доброго кіно, проте робити вигляд, що існують тільки вони - даремно, так ми бачимо тільки половину нашого всесвіту. Там, де ми є (не завжди душею та розумом, але принаймні тілом) – є сумні, нещасні та побиті люди, є п'янички та маргінали, відьми, які так звуться аж ніяк не через свої магічні здібності. І, на жаль, весь цей пейзаж не виглядає так поетично як в чорно-білому кіно. Скільки не шукай рай, варто полишити сподівання знайти дещо абсолютно прекрасне. Є деякі, що навмисно муляють собі око і позбавляють повноцінного зору, чистого погляду на речі.
Так, нас лишили сам-на-сам розбиратися з цим світом. Казки, які нам читали в дитинстві виявилися геть поганим підручником, та для таких випадків в нас залишились пісні, які напевне допоможуть краще розібратися що до чого.
Пісня, яка потрапила в саме серденько ❤️ : До смерті і довше – пісня про те, що абсолютно все в житті минає: як хороше, так і погане; і коли ми вже не в силах контролювати – залишилося жити це життя по-особливому. Краще іноді забути і відпустити. Зайвий тягар не дасть розправити крила і не дозволить набрати висоту.
Настала черга українського репу і це воістину щось. Це вулиці рідних міст, це "чуваки" в кепках, свобода з пляшкою охолоджувального напою в руці, університет і сесія. Альбом Тартак "Сльози і соплі" – одним словом про молодість. Це про почуття, які набирають швидкість дуже стрімко… Вони ламаються, але водночас плинуть повільно, залишають після себе шрами, які ми розглядаємо під лупою ще дуже довго. Пісні присвячено різним дівчатам, сумним та меланхолійним, як з пісень Лани Дель Рей і дівчатам-полуницям навколо яких наче літають зефірні хмаринки та й самі вони скоро збираються летіти від тебе і не залишити навіть номеру телефону. Юність колекціонує подібні спогади про всіх і речитативом заспівує як красиво хтось в нашому житті вмів плакати, а хто зухвало давав відкоша, при цьому магічно посміхаючись. а ще ніколи не забувається як нас ранило буквально все, бо які ж ми були чуттєві і як все сприймали занадто близько до серця, можливо тоді ми були лише одним єдиним великим серцем.
Пісня, що потрапила в саме серденько ❤️ : Помирає твоя любов – головна героїня така складна, така багатогранна, і як же цікаво за нею спостерігати впродовж всієї пісні, заворожує її хід думок, її пристрасті і всі факти з її життя,... Шкода лише, що не завжди наше відкрите серце дорівнює тому, що інший готов любити. Так і виходить, що нам дозволено стати лиш письменниками якоїсь людини і здалека фіксувати факти про неї, але ж цього так мало спраглому серцю.
Пропустивши крізь себе п'ять годин пісень, я зрозуміла, які наші пісні сильні, як майстерно вони рвуть душу на тисячі клаптиків, як точно вони передають те, що ми колись відчували, і яка різна лексика для цього може може бути використаною, яким різноманітним може бути тло, на якому відбуваються події, але чи то сказано про світ казковий, чи то про дуже реальні нещодавні двотисячні, ми точно відчуваємо себе на одній хвилі з виконавцями.
Авторка: Саша Галічєва