Крим-це перемога! Світлана Тараторіна про Крим і роман «Дім Солі»
Світлана Тараторіна - українська письменниця, журналістка кримчанка, яка з 2002 року мешкає в Києві. Авторка романів «Лазарус» та «Дім солі». У цьому інтерв'ю вона поділилась своїм усвідомлення Криму у романі «Дім Солі», спогадами про Крим та думками про теперішнє і минуле півострова.
Говорять історія циклічна, згадуючи події 1944 року – це виселення кримських татар з їхніх домівок, з їхньої історичної батьківщини, репресії проти національного населення Криму, зараз ми можемо побачити, що історія повторюється, тому ми маємо боротися за кожен клаптик землі, звільнення Криму разом з усією територією буде означати перемогу.
– У вас нещодавно вийшла книга, присвячена Криму. Що ви хотіли, щоб зрозумів читач, читаючи ваш роман? Яку ідею несе ваша книга «Дім Солі»?
Я думаю, що головна ідея, або чим я хотіла б поділитися через роман, є на обкладинці – це "Крим повернеться додому". "Дім солі" - постапокаліптична фантастика і моє осмислення мого Криму.
Книжка постала на моєму бажанні дослідити історію Криму. Незважаючи на те, що я кримчанка, я не дуже знала історію своєї малої батьківщини, а те що знала, було російською пропагандою, російсько-імперськими міфами, які щедро насаджували на ці території впродовж століть. Тому мені хотілось віднайти мій Крим, самій для себе, але безперечно дати можливість і читачеві, зацікавитись історією півострова, перевідкрити його для себе. Саме тому у тексті там багато прізвищ реальних історичних осіб, чиє життя було пов'язане з Кримом, та алюзій на реальні історичні події.
– Чи є у вашій книзі «Дім Солі» проєкція на минулі або теперішні події Криму? Чи можливо порівняти події, які відбувались у Криму у 1944 року з тими, що беруть початок від 2014 року?
З часу анексії Криму пройшло 9 років. Це великий період. Сьогоднішні молоді дорослі у 2014 році було підлітками чи дітьми. Деякі з них так і не побували в Криму, не мали з ним зв'язків. На жаль, за всіма нашими болями, за війною вже й не випадає заглибитись в історію цього краю, хоч якось для себе зрозуміти, що це за регіон? Чому ми маємо за нього боротися? Чому він має бути звільнений?
Тому моя книга побудована так, щоб бути містком між минулим, через катастрофу, що спіткала півострів (моя алюзія на події 2014-го року) до майбутнього.
У "Дім солі" Крим називається Кіммерик. Поза тим в книзі ви зустрінете чимало реальних топонімів півострова. На сьогоднішній мапі Криму їх немає, більшість зникла після 1944 року - депортації кримських татар та інших народів Криму - під час свідомої політики СРСР зі стирання історичного минулого півострова.
Події "Дому солі" відбуваються в умовно альтернативній реальності. Стається техногенна катастрофа, якій передувала війна, і квітучий Кімерік, перетворюється на засолений, засушений мало придатний до життя край, а люди, які залишаються на цій території, стають засоленими - зміненими, по суті мутантами. Водночас в структурі є вставні тексти, які формують ще іншу часову лінію: від античності і панування кочових народів, до драматичних сторінок ХХ століття, коли на арену виходить зло, з якими борються головні персонажі. Книжкове зло має реальних прототипів, і для мене це ідеологічні предки імперців, з якими ми боремося в ці дні.
На своїх презентаціях я намагаюся поділитися думкою, що наш ворог був таким завжди - прагнув знищувати, підкорювати, змінювати етнічний склад територій, натравлювати народи одне на одного. І коріння цієї політики звісно виникло не у ХХ столітті.
На зустрічах я розказую про першу анексію півострова, коли у 1783 році російська імперія знищила Кримське ханство. До цього понад 300 років 95% населення Криму були кримськими татарами. У ХІХ столітті, після кількох десятиліть "панування" російської імперії, їх стало уже менше ніж 50%.
У ХХ століття, напередодні ІІ світової війни, російські імперці депортували з півострова німецьких колоністів, які жили там декілька століть (почали переїздити до Криму ще на запрошення катерини ІІ), 18 травня 1944-го вигнали кримських татар, греків, болгар та інших представників дрібних народів, що століттями до того жили у Криму. Етнічний склад півострова докорінно змінився. У ХХ-ХХІ століттях, коли кримські татари нарешті повернулися в Крим, їх виявилося біля 12%.
У 2014 році історія знову повторилася. Після анексії Крим змушено залишило біля 50 тисяч кримчан: як кримських татар, так і українців, натомість на півострів заїхало біля мільйона окупантів з різних регіонів росії.
Імперці стали прообразами моїх антигероїв - організації Старші Брати, яка, як їм здається, контролює Кіммерик.
– Який Крим у ваших спогадах?
Я з Північно-Західного Криму. Це степовий регіон, край солончаків, вітрів та червоного грунту.
А проте Крим великий і дуже різний, і, якщо мій Крим - це запах спеченого степу, полину, фіолетового блискоту солі і кермеку у солончаках, нескінченного обрію, коли ти без зусиль можеш побачити вогні найближчого село, то чим далі на південь, там більше все змінюється. Південь це вже субтропіки, де ростуть кипариси, де ялівець, де зовсім інші запахи й інше повітря, там де гори й інша неймовірна краса. Мій регіон більше суворий, і у «Домі Солі» він не такий, як можна знайти у спогадах туристів.
Степовий Крим більш сільськогосподарський, а ніж туристичний. З 1960-х він залежний від дніпровської води, що линула на ці землі жилами Північно-Кримського каналу.
З каналом пов'язана моя особиста історія.
Моя бабуся переїхала до Криму на початку 1960-х, і на власні очі побачила, як лінія каналу підійшла до її вікон. У 2014 році їй випало спостерігати, як канал пересох. З цього епізоду виросла головна метафора роману - засушливості, засоленості, руйнування зв'язків.
У 2022 році перше, що зробили окупанти, коли захопили наш Південь, це відновили подачу Дніпровської води. Але їм йшлося не про людей чи екологію, лише про тимчасову перемогу. Тому вже влітку з воєнною метою вони підірвали Херсонську ГЕС. А ГЕС та дамба виконували функцію помпи - серця, яка передавала воду в Крим. І відтоді Кримський канал з категорії такого, що можна відродити, перетворився на примару. Поки не буде відновлена дамба, доти не буде дніпровської води в Криму.
Підрив дамби докорінно змінить екологію регіону. А проте, маю надію (і "Дім солі" про це), земля має здатність до відродження. Століттями степовий Крим обходився своєю водою, кримські татари та інші народи, що жили в цих районах, чудово знали, як впоратися з такими умовами. Власне, вони дуже схожі на інші українські реігони Південного Причорномор'я: маю на увазі Миколаївщину, Одещину, Херсонщину, Південь Донецької, Запорізької області. І для мене це єдиний простір, з яким ми завжди давали собі раду. Тому головне звільнитися від окупанту, а очищена земля зцілиться.
– Щоб ви хотіли б бачити на півострові після деокупації? Можливо перейменування міст на їх історичні назви?
Так, було б цілком логічно повернутися до назв, що існували у Криму до 1944-го року. В основному це кримськотатарські назви, але чимало й топонімів, що відсилають до інших народів, які мешкали у Криму. Тому для мене назви - про історичну пам'ять.
У Криму завжди боялись насильницької українізації, цьому чинили страшний опір. Офіційною мовою (мовою державних документів та навіть судових рішень) була російська. У школах до якогось періоду можна було навіть відмовитися від вивчення української. Тому перш за все після звільнення Криму має відбутися повна мовна реформа. На мою думку, українська та кримськотатарська мають стати обов'язковими для вивчення всіма мешканцями Криму.
Я свідома того, що 9 років кримчанам розказували іншу історію, і нашим завданням буде допомогти їм знайти справжню історію Криму. Крім того, нам треба буде зростити досвіди. За ці 9 років Україна пройшла свій відмінний шлях. Кримчане були законсервовані кришкою імперської пропаганди. Умовно, ми скинули своїх ленінів, а в Криму вони досі стоять. Тому нам доведеться працювати з подоланням російсько-імперських міфів, з усіма оцими "городами русской слави", царськими палацами та "дамами із собачкою", працювати з колективною пам'яттю.
Кримчанам страшенно не пощастило. Депортації, злочини імперії, щодо зміни етнічного складу на цій території, зробили з кримчан людей - перекотиполе, як я пишу у свої книзі. Людей, які не мають коріння, не відчувають цю землю своєю, не розуміють її історію, тому їм легко сприймати окупанта. Якщо це не зовсім твоя земля, то нащо ти будеш за неї боротися. Тому мені би дуже хотілося, щоб кожен кримчанин для себе зрозумів, що це їх земля, це можливо в тому числі через вивчення історії рідного краю. За свою землю треба боротися, як це зараз роблять українці.
І безперечно, треба прибирати всі символи російсько радянської імперії з території півострова і з його мапи, це частина віднайдення справжньої історії Криму.
– Які існують міфи про Крим?
Наприклад, росіяни постійно транслюють, що кримські татари не є корінним народом Криму, а є нащадками золотої орди, яка колись вторглася на територію півострова.
Це абсолютно вигадка імперців, а кримськотатарські історики переконливо доводять, як створювалися та формувалися корінні народи Криму, за участі яких етносів-донорів це ставалося. Безперечно там були й ординці, але не тільки.
Або історія про те, що Хрущов подарував Крим Україні. Це ще одна маячня. Радянська влада після депортації кримських татар у 1944 році оцінили стан економіки Криму, і зрозуміли, що насильно переселені на місце корінного народу не справляються. Кримські татари століттями давали собі лад з цією землею, а переселенці з північних регіонів росії просто не були пристосовані до нових кліматичних умов. Єдиним логічним рішенням стало об'єднати економіки двох найближчих територій. Україна і Крим зв'язані від початку створення землі перешийком, сухопутним шляхом. Ми завжди мали міцні культурні та історичні зв'язки. Відновлення економіки Криму фактично почалося після залюднення цієї землі переселенців з південних регіонів України.
Інший міф, який мені особисто "подобається" про те, що кримські татари та українці були історичними ворогами. Імперія завжди хотіла, щоб ми так думали. Розділяй і володарюй - єдина логіка імперії. Стосунки між, зокрема, запорізькими козаками та Кримським ханством були різними, але завжди партнерськими. У тому сенсі, що партнери не прагнуть завоювати один одного. До прикладу перший міжнародний документ, який Військо Запорізьке підписало як держава, була угода з Кримським ханством. Ми завжди мали один на одного дуже сильний культурний вплив. Банально - військовий костюм запорозьких козаків і кримських татар того періоду були практично ідентичними. Багато такого можна навести, просто імперія ніколи не хотіла, щоб ми насправді цікавились і розуміли, які у нас міцні культурні зв'язки.
Я пам'ятаю шкільні екскурсії російсько-імперськими шляхами: царськими палацами, місцями бойової слави росіян й так далі. Мені здається, такі маршрути складалися спеціально і за покоління до моїх вчителів. Імперія здавна мітила цю територію своїми символами, щоб переконати, що Крим завжди належав їм. Незалежна Україна цьому нічого не протиставила. Але тепер у нас є унікальна історична нагода говорити правду. Чітко і голосно, собі і цілому світу доносити, що Крим ніколи не був російським, так як вони це розказують. Він був кілька разів окупований росіянами. Але навіть кілька століть - це лише маленька піщинка на величезній лінії життя Криму.
– Чи було у вас бажання випустити свої книги кримськотатарською мовою?
На щастя, кримські татари не мали такого упередження перед українською мовою, як завжди мали росіяни. Кримські татар прекрасно вчили українську. Тому вони мою книгу можуть прочитати в оригіналі. Але, якщо б хтось взявся, перекласти я б задоволенням допомогла і цьому б раділа, але водночас кримськотатарська література зараз активно розвивається. Мені б хотілося, щоб українці більше вчили кримськотатарську, щоб ми мали культурний обмін навіть на рівні мови, і були здатні читати їх авторів в оригіналі.
– Яким чином сучасна ситуація в Криму впливає на кримських татар, які залишилися в Криму, або ж на тих, хто був змушений виїхати після анексії?
Репресії проти кримських татар продовжуються. Окупанти шукають наших партизан, які працюють у Криму, а кримські татари завжди підтримували українців, тому перші підозри падають на них.
Зараз проти нас воюють нащадки авторів депортацій та різноманітних геноцидів, спрямованих проти цілих народів. На відміну від нас, у кримських татар ніколи не було ілюзій щодо росіян, вони дуже добре розуміють, з ким ми маємо справу.
Саме тому у 2014 році саме кримські татари масово вийшли до Верховної Ради Криму у Сімферополі, протестуючи проти окупаційних дій росіян. І на сьогодні вони залишаються нашими найвірнішими союзниками у питаннях півострова.
Ця боротьба коштує їм дуже дорого. Мені неймовірно прикро, що багато хто з них вдруге втратив свою батьківщину. А деякі з тих, хто після 2014-го переїхав на Херсонщину і втртє.
Наша війна - величезна трагедія для всіх народів України.
Але водночас, як це не пародоксально звучить, мені особисто вона дала надію на повернення Криму. Пам'ятаєте, як до великої війни ми часто говорили, що Крим обов'язково повернеться, але швидше за все дипломатичним шляхом "якось і колись"? Для себе я це розшифровувала, що "не за мого життя". Пам'ятаєте, як ми боялися говорити вголос про військовий шлях боротьби за Крим, щоб не "провокувати" путіна? Найстрашніше відбулося, вторгнення сталося, і Крим з території недомовок перейшов, у територію майбутнього, коли ми щодня про нього говоримо. Коли ми бачимо, як наші збройні сили знищують бази окупантів, техніку на території Криму, ми думаємо про наш Крим, і наше з ним спільне і вже осяжне майбутнє.
– Продовжіть фразу Крим – це...
Знаєте, Крим - це Україна, але це дуже банально, як на мене. Це не те, що потрібно проголошувати вголос, ніби ми намагаємося комусь щось довести, чи самі із собою сперечаємося. Ми всі це знаємо, і всі в це віримо.
Мені б дуже хотілося, щоб Крим знайшов себе, зрозумів своє місце в історії і свої шляхи в майбутнє, тому що зараз мені здається, кримчани не дуже розуміють, яке в них майбутнє, вони його бояться. Їх постійно лякають, що майбутнє з українцями буде терором. Мені б дуже хотілося, щоб Крим це було про майбутнє.
Я безперечно вірю, що Крим це «кощеєве яйце» для путіна і для російської імперії. Його звільнення буде початком кінця імперії, і для нас це, мабуть, буде означати перемогу, тобто, підходячи до відповіді на ваше питання, для мене Крим-це перемога.
Авторка: Яна Горак