Крим – це не лише курортний острів: Як знищували його корінне населення?
Для більшості українців історія Криму окреслена лише загальними фактами. У світі є чимало мітів про кримський півострів – "Крим завжди належав росії", "Кримські татари – чужинці на власній землі", "Крим подарували Україні" тощо. Ми не часто заглиблюємось у культуру корінного народу півострова і мало, що знаємо про їхнє буденне життя. Але хто вони, ці таємничі мешканці Криму, і як їхня історія вплинула на формування півострова?
Корінний народ
Писемна історія Криму налічує понад 3000 років. Поширеним мітом є те, що корінним народом півострова вважають греків. Однак не можна вважати корінним народом тих, хто вже має власну державу. Батьківщина греків – Греція. Тож вони не можуть претендувати на статус корінного народу Криму.
"У 7 столітті до н. е. у зв'язку з перенаселенням Греції грецькі колоністи прибули у Крим і обжились там. Згодом, у 6 столітті до н.е. у наслідок Великого переселення народів півострів заселяють тюркські народи", - коментує історикиня Мар'яна Либа.
Загалом на території півострова сформувалось три народи: кримчаки, караїми й кримські татари (кирилми). Вони є визнаними представниками корінного населення.
Кримчаки – найменш численний народ Європи. Він сформувався у Криму в часи середньовіччя. Кримчаки є класичними канонічними євреями, адже вони сповідують ортодоксальний юдаїзм. У 1941 році нацисти знищили 80% кримчаків. У 90-ті роки у них з'явилась можливість виїхати до Ізраїлю. За переписом у 2001 році, в Україні залишилось лише 406 кримчаків.
Караїми – за однією з теорій – це нащадки хозарів, аланів і кочових тюрків, які прийняли юдаїзм. Вони сповідують власну віру – караїзм. Ця релігія закликає відмовитись від книг посередників, від думок священників й спонукає самотужки читати Святе Письмо і тлумачити його по-своєму. До 1917 року у Криму мешкало 15 000 караїмів. Станом на зараз у Харкові є караїмська спільнота, яка налічує 30 осіб.
Кримські татари – найчисленніший корінний народ півострова. Вони сформувались на основі таврів, скіфів, кіммерійців, еллінів, сарматів, хозарів тощо. Серед переліку цих етнічних груп немає фіно-угрів. Тож російські наративи про те, що "Крим – ісконно рускій" є абсурдні. В 11 столітті на півострові поселились кипчаки, тобто половці. Саме вони асимілювали нащадків усіх попередніх народів Криму. На основі половецької мови виникла кримськотатарська.
"До 13 століття формується нова унікальна народність – татари. У 1223 році Крим завойовує Золота орда і панує там протягом 200 років. І у 1441 році кримським татарам вдається заснувати власну державу – Кримське ханство, яке згодом стане васалом Османської імперії", – розповідає історикиня Мар'яна Либа.
Депортація кримських татар
"Імперіалістські амбіції росіян стосовно Криму розпочались задовго до його анексії. Захопленням Петра I було кораблебудування. У Московії не було виходу до моря і він поклав око на Крим. Так у 1686 р. розпочалась перша Кримська війна. Однак, тоді йому не вдалось реалізувати свій задум. Його справу продовжила Катерина II і провернула схему якою будуть користуватися і всі російські диктатори протягом багатьох століть. У 1768 р. Катерина починає нову російсько-турецьку війну. На цей раз росіянам вдалось закріпитись на півострові і Османська імперія погоджується на переговори. Так, у 1774 р. був підписаний Кючук-Кайнарджирський договір. Згідно з ним обидві сторони визнають незалежність Кримського ханства і покидають півострів. Однак, росіяни дочекались поки яничари виведуть свої війська і заснували у Криму свою військову базу. Згодом, Катерина садить на кримський трон свого протеже Шагін Гірая і починає просувати проросійську політику. Кримський народ повстає і у відповідь на це Російська імперія вводить свої війська. І вже через пів року Катерина підписує маніфест про входження Криму до складу Російської імперії. Так відбулася перша анексія Криму", – описує події в Криму історикиня Мар'яна Либа.
Внаслідок першої окупації, з Криму виїхало щонайменше 500 тисяч кримських татар. Вони були змушені емігрувати у Туреччину. Катерина II прагнула, щоб півострів втратив свою індивідуальність. Тож царська влада першим ділом почала перейменовувати кримські міста. Акмесджит став Сімферополем, Білховичі – Херсоном, Кезлев – Євпаторією, Ахтіар – Севастополем.
Далі – 20 століття. Для кримських татар, як і для українців, воно було непростим. Жителі Криму зазнавали репресій, радянська влада проводила розкуркулення серед населення. Селян "заганяли" у колгоспи, аби вони трудились на благо "вєлікай страни". Знищували усю кримську культуру.
Найстрашнішою сторінкою в житті кримських татар стала депортація. У 1944 році війська 4-го Українського фронту "деокупували" Крим. Саме у цей період почались етнічні чистки на півострові, до яких ретельно готувалась радянська влада. Напередодні розпочався перепис населення, де враховували національний склад сімей, кількість майна, щоб знати, куди заходити та кого депортувати. Вночі, 18 травня 1944 року, НКВДисти без попередження увірвались до помешкання кримських татар. Жителям дали 10 хвилин на збори. Цілі сім'ї вивезли у Середню Азію й на Урал. Дорога була виснажлива, потяг практично не зупинявся. Люди голодували, справляли потребу прямо у вагонах, а згодом помирали. Тих, хто не зміг пережити цієї поїздки просто викидали з потягу в поле. Загалом було депортовано 200 тисяч кримських татар. З них 46% загинуло від голоду та антисанітарних умов перевезення.
Кримських татар оголосили зрадниками народу. Офіційною причиною депортації стало звинувачення усього кримськотатарського народу у колабораціонізмі з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Більшовики "закидали" населенню півострова дезертирство, перехід на бік німецьких військ. Насправді головною метою сталінського режиму було знищення цілого народу, у якого була інша культура, релігія й мова. Знищити тих, хто не хотів бути радянською людиною. Поки 35 тисяч мобілізованих кримських татар воювали в червоній армії, їхні родини вивозили у найдальші куточки радянського союзу. Цинізм сталінського режиму також проявився у тому, що згодом, після закінчення Другої світової війни, чоловіки були змушені слідувати за своїми депортованими сім'ями. Їм не дозволили оселитися в Криму попри те, що вони отримали високі державні нагороди.
Після депортації до Криму почали активно запрошувати російських посадовців. Їх поселяли у будинки, де ще нещодавно жили кримські татари. Траплялись й випадки примусового заселення півострова українцями. Їх поселяли з метою "освоєння нових радянських земель". Почали змінювати назви поселень. Внаслідок перейменувань нові назви отримали 1300 населених пунктів Криму. Загалом, це 90% півострова.
У 1954 році радянський союз формально передав Крим Україні. Але москва й надалі пильнувала за життям півострова. У Криму не було жодної української школи. У державних закладах розмовляли лише російською мовою. Уся місцева культура була зросійщена.
Повернення додому
У 1989 році кримським татарам дозволили повертатись у Крим. Вони продавали свої тимчасові домівки, аби мати змогу переїхати на Батьківщину. На півострові нові власники не віддавали кримським татарам їхні оселі. Вони навіть не дозволяли людям оглянути рідний дім, де вони народились й виросли. За таких обставин кримські татари самостійно зводили собі будинки, але їх часто просто зносили. Тож довгий час доводилось жити у наметових містечках. Кримські татари організовували мирні мітинги, нагадуючи про себе, про своє існування. Киримли об'єднувались й допомагали одне одному купувати земельні ділянки, шукати роботу.
Серед кримських татар, які повернулись додому, було багато молоді, які вперше побачили Крим. Попри те, що вони народились у депортації, вони завжди прагнули повернутись на рідний півострів. Це бажання їм передалось від їхніх предків.
Незалежність
У 1991 році 54% населення Криму підтримали незалежність України. Після проголошення незалежності кримські татари скликали курултай, тобто національний парламент. Саме він сформував виконавчий орган – Меджліс. Очільником став Мустафа Джемілєв.
Попри часткову проукраїнську позицію, у Криму також діяла російська пропаганда. На півострові була значна кількість радянських пенсіонерів зі всіх радянських республік. Також у Криму перебувала радянська агентура, яка прямо працювала на КГБ. Проросійське населення було проти розбудови незалежної української держави. Кримчан лякали бандерівцями, які прагнуть встановити в Криму свої правила. Москва спонукала до того, аби жителі півострова повстали й від'єднались від України. У 2001 році 60% населення Криму ідентифікували себе росіянами.
Утиски кримськотатарського народу продовжились й після здобуття Україною незалежності. Киримли не мали повноцінного доступу до здобуття освіти, до надання послуг своєю національною мовою. У школах кримськотатарська вважалась факультативом і була необов'язковою, тому повноцінно не викладалась. У деяких навчальних закладах були українські класи. Але з українського там були лише підручники. При кожній можливості вчителі й учні намагались переходити на російську мову. Зазвичай у класах було дуже мало кримських татар. Інші учні знущались з них через те, що вони відрізнялись від решти. Інколи й до цього цькування долучались вчителі або адміністрація школи. Вони вважали, що 18 травня є святом для кримських татар, тому вітали учнів цієї національності. Тодішні вчителі не усвідомлювали, що ця дата є трагедію для киримли.
У 2013 році зі 600 шкіл в Криму, лише 6 були українськими й 15 кримськотатарських.
2014 рік – анексія.
У березні 2014 року історія знову повторилась – росія окупувала Крим. Найбільший спротив на півострові чинили кримські татари. Вони виходили на мітинги, де виступали з прапорами ЄС, України й Криму. Багато хто з активістів був ув'язнений або вбитий. За 2014 рік росіяни витіснили близько 30 тисяч кримських татар. В основному це були активні громадяни, для яких окупація загрожувала їхньому життю.
Станом на 2021 рік у Криму проживало понад 250 тисяч кримських татар. Перший заступник голови Меджлісу Наріман Джелял вважає, що ця цифра є досить умовна і викликає багато запитань. За 9 років окупації півострова десятків кримчан було ув'язнено, засуджено, хтось й надалі зазнає переслідування. Станом на серпень 2023 року правозахисники мають інформацію про 200 осіб, які є політв'язнями.
Знаючи історичні факти, претендування росії на Крим є досить міфічним. Українці й кримські татари мають тисячолітню спільну історію. Ми є корінними народами України – і українці, і кримські татари, і кримчаки, і караїми. Крим – це Україна! Qirim selbest olacaq! Крим буде вільний!
Авторка: Соломія Герун