"Українські поети в американських лаштунках":Коли Нью-Йорк зустрів Україну

Творення української літератури поза межами України - явище геть не нове. Цілі покоління вітчизняних митців писали в еміграції. Подорожі, вимушені заслання, політика Російської імперії та окупація українських земель радянською владою, змушувала митців тікати на захід, де панували воля і свобода слова.

Ця група молодиків цікава тим, що вони ніколи не знали України, адже зростали в таборах переміщених осіб в часи 2-ї Світової. В них не було Батьківщини, існував лише образ та мрія про суверенну державу, якої ніколи на їх пам'яті не було. Тому здається неймовірним, що грудневого дня, наприкінці 50-их років, Богдан Бойчук та Юрій Тарнавський сиділи в італійському кафе «The Peacock» на West 4th Street і вирішили створити журнал, в якому б видавали свої поезії. Так і започаткували Нью-Йоркську групу.

Вчора вечором (сьогодні неділя) Бойчук, Аня, я, Пет ходили в ГреничВилледж по каварнях. Врешті зробили пляни видавництва, групи, річника. Річник Нові п о е зії виходитиме кожного року в тій самій обкладинці, міняючи тільки рік. Соловій буде мистецький редактор - робитиме обкладинку, значок і т. п. Видавництво буде мати назву (може) "Видавництво Нью-йоркської групи". Наша група: Андієвська, Бойчук,Васильківська, Килина, Рубчак, Тарнавський. Дивнич і Барка будуть нашими сталими співробітниками, а теж може Зуєвський і Білик [мабуть, Біляїв]. Було так: заїхали ми до Бойчуків і забрали їх в "сонечку" (наше авто) "на низ міста". Спершу сиділи в "The Peacock" в нашій алькові [...] На столику вишкрябав я своїм ключем від авта дату ХІІ.20.58. Думаю, що це важний день! Потім пішли до "Cafe Bersia"... (з особистого щоденника Юрія Тарнавського)

Молодики хотіли писати і видавати українською (хоча згодом вони не прив'язувалися до мови). Писати незвично, сміливо. Це була українська культура, натхненна бітниками та авангардом. В Союзі таке було неможливо уявити.

Для всіх людей, які думають, що модернізм в Україні не відбувся, і ми одразу перескочили у 80-ті до постмодернізму з Бу-Ба-Бу, саме час познайомитися з Нью-Йоркською групою і її учасниками, які перемістилися на інший континент, щоб в тяжкі часи для української землі наш літературний процес не зупинявся і не відставав від західної традиції. 

Богдан Бойчук

Організаційно найбільш активний член Нью-Йоркської школи. Перші вірші він починає писати в туберкульозному диспансері, в якому проводить три роки, аж поки не було винайдено ліків від недуги. Оскільки в Америці такої професії як поет не існує, заробляти, займаючись виключно українською літературою, було неможливо. Богдан Бойчук до 1992 року працював електро-інженером, а в поетичному мистецтві був дилетантом і мав його все життя за хобі. В своїх віршах він вмів викинути зайве, уточнити, знайти вірне слово.

Творчість Богдана Бойчука не була особливо відзначена нагородами або підтримувана державою, але він ніколи за цим не гнався. Після здобуття незалежності Богдан  неодноразово відвідував Україну. Все, що тут відбувалося, ніколи не припиняло його цікавити.

Юрій Тарнавський

Ще один співзасновник Нью-Йоркської групи, який не є вельми шанованим в Україні. Ігор Римарук казав про нього, що він є американець і українське літературне коло не дуже його прийняло, коли той, після здобуття незалежності переїхав в Україну. Лише 2019 року видавництво «Темпора» вперше видало українськомовну книжку поета. Він зізнається, що з роками стало легше писати англійською і перебувати в амплуа американського письменника українського походження. Його творчість періоду НЙГ вирізнялась неримованістю, метафоричністю, аритмічністю, надмірною образністю і сюрреалістичністю.

Патриція Килина (Патриція Нелл-Воррен)

Вона - воістину унікальна постать в українській літературі. Американка з народження, німкеня, норвежка та ірландка з походження. Вона настільки досконало оволоділа українською мовою після одруження з Юрієм Тарнавським, що почала писати поезію українською і опублікувала три поетичні збірки. Потім, віднайшовши себе як лесбійку, і розлучившись з чоловіком, почала писати рідною англійською і в американській літературі стала відомою передовсім своїм романом «The Front Runner», в якому чи не вперше були описані стосунки двох геїв.

Пропаганда

Мої предки вже є вбиті:

Я саме почула новину по радіо,

І дивуюся, що я існую.

То тепер я пригадую,

що мої нащадки були давно вбиті

що новина про них вже є казка -

і довше не дивуюся.

Емма Андієвська

Екстравагантна та епатажна. Та, що постійно заперечує свою належність до НЙГ, але залюбки публікувалася та давала інтерв'ю разом з ними, а також казала, що без неї Нью-Йоркської групи не існувало б. З дитинства зачарована українською мовою, вона впевнено заявляє, що відходити від норм під час написання можна, але для цього треба їх знати, а не перетворювати невігластво на предмет хизування. А поезії боятися не варто. Треба лиш багато разів прочитати написане і раптом ти вже все розумієш. Ба більше, ти наче перетворюєшся на Емму Андієвську.

Вона з родиною була вимушена через війну покинути Україну, але пообіцявши собі, що обов'язково зробить все можливе і що від неї залежить для України. Тільки для України. Своєю творчістю вона додержала свого слова.

Порічок гроно, наче сон м планет,

Застигло в нерухомім танку -

Закам'янілий пірует

На вічному світанку.

Богдан Рубчак

Людина, яка зробила внесок у Нью-Йоркську групу не лише віршами, а й завдяки здобутій освіті у галузі порівняльної історії світової літератури. Він писав ґрунтовні аналізи творчості НЙГ, присвятивши їм багато есеїв. Зокрема виходила збірка «Міти метаморфоз, або пошуки доброго світу». Він є упорядником антології сучасної української поезії, де багато уваги присвячено саме феномену НЙГ.

Віра Вовк

Як і Емма Андієвська, не вважає себе членкинею групи, проте вся група і була заснована лише на засадах особистого знайомства літераторів. Жодних статутів, внесків, зобов'язань та територіальної близькості. Віра Вовк жила в Бразилії, почала друкуватися набагато раніше, в Нью-Йорку перебувала лише рік, в період зародження товариства, з яким вона мала міцну дружбу. В певні моменти своєї творчості відчувала тісніший зв'язок із традиційною творчістю «шістдесятників», які озиралися назад і орієнтувалися на думку попередників. Віра Вовк натомість обрала верлібр і шукала себе в ньому.

Генерацію тих молодих поетів, що ходили нью-йоркським грунтом, можна назвати «українськими поетами в американських лаштунках», що є дуже природним фактором впливу на їхню творчість. Той вибух, що стався на цій землі в повоєнні роки, та концентрація богемної, освіченої молоді з захопливими ідеями, уявленнями та концепціями - явище вражаюче і неповторне. Українській поезії пощастило опинитися в тому вирі, звільнитися від вишень та села і ввібрати з нього ту енергію міста, бруківки та хмарочосів.

Авторка: Олександра Галічєва