Говорити про проблематику в військовій освіті – це «російське ІПСО». Ну добре, тоді я такий – офіцер «Азову», Юрій Гаврилишин, про систему військової освіти в Україні

13 березня на сайті Президента з'явилась петиція із проханням прирівняти курсантів вищих військових навчальних закладів до військовослужбовців контрактної служби в мирний та особливий період (воєнний стан). У тексті автор зазначив, що зараз курсанти прирівнюються до строкової служби, що несе за собою низку стереотипів та проблем.

Автор петиції заснував також офіцерсько-курсантський канал «SLON FM», який об'єднав курсантів задля досягнення спільних цілей та мети. Протягом декількох місяців вони намагались поширювати тему проблеми військової освіти в інфопросторі та вже в кінці травня петиція набрала необхідних 25 тисяч підписів, все ще чекаючи на відповідь президента.

Про очікування від розгляду петиції, канал «SLON FM» та військову освіту в Україні нам розповів Юрій «Мілан» Гаврилишин – автор петиції, офіцер бригади «Азов», випускник Національної академії сухопутних військ та засновник «SLON FM».

Насамперед, поділіться, будь ласка, як зародилась ідея про створення петиції щодо прирівняння курсантів до контрактників?

Після того, як всім військовослужбовцям, які поза виконанням бойового завдання і знаходилися в тилових частинах, тобто після того, як разом з ними зняли і курсантам додаткову винагороду у розмірі 30 тисяч гривень, курсанти звернулися до мене з такою пропозицією, щоб написати петицію про відновлення цієї грошової винагороди, адже вони такі само військовослужбовці.

Я обдумав цю ситуацію і сказав їм, що ці 30 тисяч все одно колись заберуть, це не будуть вічні гроші. Є проблеми набагато серйозніші, ніж просто ось ця грошова винагорода: є відношення до майбутнього офіцера, як до строковика, що є і в корені неправильним, а також є саме по собі грошове забезпечення, яке складає приблизно 600-700 гривень. Тобто, по факту, я їм запропонував війну замість бунту. Просто бунтувати через те, щоб повернути гроші, я не буду, а боротися за щось більше, що серйозно вплине і на наступні покоління курсантів і вже буде висвітлюватись якась проблематика у військовій освіті. Якщо вони на це погоджуються, то ми розпочинаємо тему, а якщо ні, то немає сенсу щось починати і я до цього залучатись не хочу. Тобто, якщо справа йде тільки про гроші, то це не до мене.

Після цього ми з ними почали обговорювати, який буде текст цієї петиції і, які ключові моменти мають бути включені. Першим моментом є відбір. При ньому, як правило, навіть проходячи якісь вступні випробування, все одно є величезний відсоток тих, хто поступає туди або несвідомо, або з низьким рівнем мотивації, або тому що так батьки сказали. Для того, щоб збільшити кількість абітурієнтів при вступній кампанії, на мою думку, і думку тих, хто писав петицію, було би доцільно створити престижні умови разом з відношенням до курсанта як до майбутнього офіцера, а не як до строковика, з відповідним грошовим забезпеченням, з відповідним рівнем відповідальності і так далі.

Наступним моментом були дисциплінарні стягнення, покарання, відповідальність, яку буде нести курсант. Тобто ідея полягала в тому, щоб суворі догани, які призначаються військовослужбовцям за різні проступки, несуть собою мінус певний відсоток від грошового забезпечення. Уявіть собі, що умовно 10-20% від 700 гривень, ну це смішно і абсолютно не дієво. Натомість, якщо ми беремо найменше грошове забезпечення військовослужбовця контрактної служби, яке складає 20 тисяч гривень, то це вже суттєво буде бити по кишені. Також, якщо це буде неодноразова догана або інше стягнення, тоді сума буде набагато кардинально збільшуватись і у висновку, курсант, який міг би отримати свої 20, отримає, у кращому випадку пару тисяч.

Наступне, це власне саме грошове забезпечення, яке зараз є. Воно абсолютно абсурдне. У 2023 році, у нас скоро 10 років, як іде війна в країні, і майбутні офіцери отримують копійки. При тому, що ми прекрасно розуміємо, в вищих військових навчальних закладах постійно існують такі речі як виконання ремонтних робіт за свій кошт, купівля різної канцелярії, засобів гігієни, спортивної форми і так далі. Це все курсанти купують за свій кошт, їм це не видають. Навіть, якщо і видають, є одиночні випадки, це заборонено до вживання, скажімо так. І курсанти в ось цей період, коли мали 30 тисяч, почали відчувати себе людьми. Я спілкувався з деякими викладачами і вони кажуть, що видно, що вони вже стають дійсно майбутніми офіцерами, починають і амуніцію собі закуповувати, і нормальну форму. Хтось, звісно, витрачав гроші не в те русло, в яке хотілось би, але, по-перше, я вважаю, що не треба рахувати чужі гроші, бо це є дуже погана звичка, а по-друге, власне, ви ж цих людей понабирали, які не думають про своє майбутнє і витрачають гроші аби куди. А зараз заявляєте курсантами, що вони тратять гроші не на те, що потрібно. Позитив однозначно був від того, що їм дали хоч якісь гроші в руки, проте їх зняли і пішла тотальна демотивація.

Найбільш суттєвим моментом є просто прирівняння курсантів до строкової служби. Шляхом найменшого спротиву, де, по факту, необхідно змінити лише одне слово в статуті, де курсанти прирівнюються до строкової служби. Я пропоную змінити його на «курсанти прирівнюють до військовослужбовців контрактної служби», більше нічого не потрібно міняти. Виділити гроші в бюджеті для цієї ідеї, це вже друге питання, але найменше змін необхідно саме з цією ідеєю.

Ми вже чекаємо відповіді президента на петицію, але, ситуація така, що після обговорень з різними посадовими особами, ми дійшли до висновку, що курсантів першого-другого курсу не доцільно прирівнювати до військовослужбовців контрактної служби. В тому числі, через те, що на першому-другому курсі можна відсіяти певну кількість людей: демотивованих, безідейних, ну і взагалі тих, що не бачать себе офіцерами, яким доведеться приймати відповідальність за техніку, за хід бою, за людей тощо. Ці два курси зроблені, можна сказати, як курс молодого бійця і це буде правильно зроблено, тобто вже курсанти третього, четвертого, п'ятого, і можливо, в деяких ВВНЗ шостого курсів, можуть вже прирівнюватись до військовослужбовців контрактної служби і отримувати відповідне грошове забезпечення.

Є ще один момент, пов'язаний з курсантами. Чому, наприклад, вони не можуть бути прирівняні до студентів. Часто засоби масової інформації з цим грішать, що є в корені неправильно. Ми маємо курсанта, який підписує себе на 4-5 років строкової служби, грубо кажучи, і обов'язковий офіцерський контракт на 5 років. Тобто це 10 років військової служби, з яких 5 як строкова. Ну себто 5 років тотального рабства, ми знаємо, що таке строкова служба в Україні. На цю тему можна говорити окремо і дуже довго, насправді. Зараз ми працюємо над відповідними пропозиціями до змін в строковій службі України, але про це вже згодом колись, можливо.

Наразі у курсанта немає можливості залишити навчання і піти, скажімо, у якусь військову частину. Немає такого механізму, який зараз дозволяє це зробити. В цивільне життя вони не можуть піти, тому що воєнний стан і військовослужбовці, як правило, не мають права звільнитися. Натомість студенти можуть ходити на навчання та можуть не ходити, їх ніхто не призве до армії поки вони навчаються і взагалі ніхто їх права та свободи не обмежує. Тобто максимально не доцільно прирівнювати курсантів до студентів, оскільки курсанти – це повноцінні військовослужбовці, по всіх параметрах. Будь-яка відповідальність: адміністративна, кримінальна чи дисциплінарна, вся повістю лягає на них. Також, знаєте, це «премія молодості», яку вони віддають армії і цими речами не можна нівелювати.

Як Ви вже зазначили, в кінці травня петиція набрала необхідних 25 тисяч підписів. Які у Вас очікування від результатів її розгляду? Чи зміниться щось щодо ставлення до курсантів, на Вашу думку?

Насправді з останнім законопроєктом, якщо не помиляюсь, 9342, де говориться про те, що курсантам збільшать грошове забезпечення на 2350 гривень, строковикам на 6000 гривень плюс урегульовуються деякі моменти з відпустками. Я думаю, що, можливо, я отримаю відповідь як негативну.

Тобто «ну от дивіться, там уже прийняті законопроєкти, які врегульовують частково це питання і зараз ми не можемо більше нічого зробити, тому відстаньте». Ми не відстанемо і я не розглядаю петицію як панацею від усіх бід. Себто на даному етапі ми будемо пропрацьовувати якісь відповідні комунікативні процеси з нардепами, департаментами і будемо старатися підводити все це до реальної реформи у військовій освіті.

Сама петиція була, по факту, певним розголосом, інформаційним приводом для того, щоб говорити, що от, дивіться, у нас є проблема у військовій освіті. Чесно кажучи, чим довше вона підписувалась, тим особисто мені це було на руку. Якщо б вона підписалася за 1-2 дні, хто знає, як би воно повернулося. А так, скільки вона підписувалася, то ми знаходили різні виходи на засоби масової інформації, давали інтерв'ю, розповідали про те, що проблема не лише у грошовому забезпеченні. Тому, чим довше воно підписувалось, тим більше ми мали часу, щоб про це можна було говорити.

Таким чином, що зараз скаже президент, я не знаю, але однозначно, я би хотів почути відповідь, що будемо передавати цю справу відповідним відомствам з залученням тих самих курсантів до різних брифінгів, обговорень, будемо врегульовувати це питання, щоб впливати. В умовах війни ми не можемо зробити повноцінну реформу у військовій освіті, проте врегулювати деякі питання ми спроможні, проробляти якісь проекти, щоб в подальшому вони запрацювали, ми можемо.

Маленькими кроками і реформа у військовій освіті буде зроблена, яка не робилась від відновлення незалежності України. Я зацікавлений саме у реформі, а не у петиції. Петиція – це був перший крок до реформи.

Я правильно розумію, якщо після розгляду петиція отримає все ж негативні результати, Ви та Ваша команда боротиметесь далі?

Так, звичайно. Не один раз моя команда і курсанти неодноразово запитували мене: «Що ми будемо робити, якщо петиція не набере необхідну кількість голосів?». Я відповідав, що те, що ми цю тему взагалі почали – це вже велика перемога.

Ми почали говорити про те, про що ніхто ніколи не говорив, про що багато боялися говорити, про що ніхто не говорив, бо їм було зручно про це не говорити. Ми здвинули цю тему з мертвої точки і вона вже назад не повернеться, тому що я особисто не дам їй повернутися назад. Я буду цю тему проштовхувати і надалі, а моя команда спрямована на ті самі дії.

Чи вистачить у нас сил і ресурсу, щоб говорити про це далі? Я не знаю, але ми щось придумаємо. Далі необхідно переходити на інший рівень і відповідно шукати інші шляхи. Тут, чим раз, тим стає складніше, насправді. Написати петицію – це дуже просто, як виявляється, а от працювати далі вже складніше.

Розкажіть трошки про «SLON FM». Як взагалі виникла ця спільнота?

Навчаючись в академії я бачив, що існує багато інформаційних ресурсів, куди курсанти постійно викидають різного роду скарги або інформацію, яка стосується їхньої життєдіяльності. Наприклад, телеграм-канал «НачШтабу», який заборонений з початком повномасштабного вторгнення і визнаний російським ресурсом, що чинить негативний інформаційно-психологічний вплив на військовослужбовців. Отже, я бачу цей негативний ресурс, але я бачу також і інше – військове керівництво, в тому числі, академії, досить гостро реагує на інформацію, яка виникає у публічному просторі. Тобто, якщо якийсь курсант написав «НачШтабу», починаються одразу розборки, розслідування: хто це зробив, хто це написав, знайти його тощо. І я подумав, що було би, напевно, класно контролювати інформацію, яка виходить з академії. Але як її контролювати? По-перше, для цього необхідно створити інформаційний ресурс. По-друге, він має користуватися довірою у курсантів для того, щоб вони на нього взагалі писали. Таким чином, я отримав телеграм-канал «SLON FM» і вся інформація, яка туди поступала, не вся була опублікована. Якщо би вона була опублікована вся, ми б докотились до рівня «НачШтабу».

Деякі питання нам вдавалося вирішувати з керівництвом. Ми висилали анонімні повідомлення і казали: «Ось дивіться, є така проблема і її треба вирішити, якщо ви її не вирішите, ми будемо вимушені її опублікувати для того, щоб ви якось почали рухатись». Як правило, після публікації всі проблеми вирішувались моментально.

Нещодавно під час однієї зустрічі з курсантами у Києві, один офіцер запитав мене, чим відрізняється «SLON FM» від «НачШтабу». Я відповів, що, по-перше, «НачШтабу» подає негативну інформацію в величезних пропорціях і та інформація, яку вони подають, навіть якщо вона негативна, в кінці вони закидають такі меседжі «Що ви думаєте з цього приводу?». Наприклад, один офіцер вбив іншого офіцера. Ну як можна до цього відноситись? Це однозначно негативно. Натомість «НачШтабу» подає цю інформацію неоднозначною. І також я запитав: «Чи знаєте ви хто адміни «НачШтабу»?». Він відповів, що ні. Тоді я запитав, чи знає він, хто адмін «SLON FM» і відповідь була вже «так». Ну ось бачите, я ж несу відповідальність за ті слова, які там написані. Навіть зараз, фактично вже не маючи відношення до «SLON FM», бо я рідко вже вникаю, що вони там пишуть, бо є адміністратори, але все одно я несу відповідальність за слова, за кожен допис, який там публікується. Хтось повинен нести відповідальність. Якщо вона не несеться, тоді це дуже сумнівний ресурс і, власне, розповідаючи курсантам лекції про відповідальність, я не можу її не взяти сам.

Як Ви ставитесь до негативу у бік свого проєкту?

Ну, мене часто називають «російським ІПСО», але це проблема не «SLON FM», а загальнодержавна, коли «російським ІПСО» і «російськими агентами» називають всіх неугодних, чия думка не збігається з іншими. Говорити про проблематику в військовій освіті – це «російське ІПСО». Ну добре, тоді я такий. Але з іншого боку, я ж не тільки критикую, а і пропоную. Якщо би не було цих певних пропозицій і готовності до співпраці, то, напевно, тоді б дійсно можна було сказати, що це «російське ІПСО», проте я повністю відкритий до будь-якої роботи і внесення якихось пропозицій у цьому напрямку, тому це не обґрунтовано.

Багато офіцерів сіють різні чутки про мене. От недавно були плітки, що я в академії був ніким і після випуску мене вигнали з частини, у яку я потрапив. Там різні байки вже, насправді, існують і це цікаво слухати. Якщо такі речі несуться, то значить, що ми досягли певного успіху і про нас починають говорити. Хоч і негатив, але є і люди, які говорять позитивні речі. Ми не можемо угодити всім. Комусь це подобається, комусь ні. З іншого боку, я завжди повторюю своїй команді, що не помиляється той, хто нічого не робить. Навіть, якщо ви помилилися, то вже знаєте, що ви зробили якісь певні кроки і вже знаєте, як діяти далі, щоб більше на них не наступати, рухатися в певному напрямку далі. Якщо ми не будемо нічого робити, то не будемо помилятися. Ми будемо іти по наративах, які поширюють курсантам – «сиди тихше води, нижче трави». Я особисто чув не один раз ці слова і не один раз чув «та нащо воно тобі треба?», «та заспокойся», «ось дивись, у мене є курсанти, які хотіли щось змінити, але у них нічого не вийшло». Вони хотіли змінити, а я буду щось робити, щоб змінити і цим ми відрізняємось – хочу і роблю.

Також є такий наратив у армії – «ініціатива ї*е ініціатора». Це дуже грубо, але насправді так і є. Я вам поясню чому. От уявімо собі стрій з курсантів, військовослужбовців. Виходить перед ними офіцер, доводить до них певну інформацію і в кінці питає, чи є якісь пропозиції або питання. Піднімає руку один військовослужбовець і починає розказувати своє бачення, а командир каже йому: «Ну добре, іди займайся цим». Він питає, чому він, якщо є служба, то нехай вона і займається. Ось цей наратив він походить від небажання військовослужбовця брати відповідальність, тобто є певна пропозиція, за яку він не хоче нести відповідальність, але застосовуючи свої токсичні властивості, він буде сіяти певний негатив.

Які зараз є основні проблеми військової освіти в Україні?

Зараз найбільшою проблемою військової освіти є те, що курсанти прирівняні до строковиків. Після закінчення терміну навчання умовний строковик, якому казали, що він строковик, але він офіцер - він не зможе по закінченню стати ефективним лідером, командиром, який усе вміє, все знає, відповідальність та ініціатива його друге ім'я. В умовах війни такі люди, коли випускаються, з ними є певні проблеми. Є певні проблеми з взяттям відповідальності за людей, за хід ведення бойових дій. З ними стикаються, насправді, багато колишніх курсантів, в тому числі, і ті, які закінчили не просто цього року, а рік або два тому і ці проблеми присутні.

Також є проблеми в офіцерському корпусі серед колишніх курсантів, які вже дослужилися до майорів-полковників і те, як ведуть себе останні деколи бажає кращого. Відповідно вони не користуються ні лідерством, ні авторитетом серед бійців особового складу і виникають різні ситуації: від відмовників до саботажів, не виконання наказів тощо, а виконавча дисципліна військовослужбовця є головною в виконанні бойового завдання. Якщо боєць не дисциплінований і він не бажає йти зі своїм командиром в зону бойових дій, то це завдання завчасно провалене і з цим необхідно щось робити.

Якою повинна бути якісна система військової освіти в Україні? Що для цього треба робити і що потрібно змінювати?

Наша система побудована таким чином, що військове звання можна отримати декількома способами. Найважчий і найтриваліший з них – це через вищий військовий навчальний заклад, форму денної освіти бакалаврату чи магістратури. Подібні системи є і в інших країнах Європи та США, тобто це нормально, але, з іншого боку, у нас є так само можливість отримати офіцера після закінчення військової кафедри. Я вважаю, що цей момент є не зовсім правильним.

Правильним він був би в тому випадку, якщо людина, закінчивши військову кафедру, може отримати звання протягом декількох років після закінчення вищого навчального закладу з військовою кафедрою. Тому що, коли я бачу людей, які закінчили військову кафедру в умовних 2000-х роках і вони зараз офіцери, то це військове звання далося персоні як якийсь подарунок після закінчення навчального закладу і це я вважаю неправильним. Має бути певний термін, коли це звання може бути реалізованим, якщо воно не реалізується, людина не йде на військову службу, тоді за нею це право скасовується і це буде правильним.

Далі, є можливість отримати звання на курсах лідерства, коли людина з вищою освітою, але без військової кафедри може отримати за 3 місяці військове звання. Ці курси можуть варіюватися по термінах, але тим не менш. І це я також вважаю правильним, проте такі люди отримують молодшого лейтенанта. Курсант після закінчення ВВНЗ отримує лейтенанта і це вже певний рівень, проте можливість отримання військового звання сержантами, які є у відповідному законопроєкті – через півроку сержант, який стояв на офіцерській посаді, може стати офіцером. Це говорить про колосальні проблеми в офіцерському корпусі, про кількісний і якісний ресурси, які кульгають і його будуть заповнювати певними сержантами, які ставатимуть офіцерами. Чи правильно це? Важко сказати. В умовах війни, це, напевно, обґрунтовано, але в майбутньому ця можливість однозначно має бути скасована і я проти неї.

Якою я бачу військову освіту в Україні? Насправді, це питання дискусійне і, напевно, я не маю настільки базових знань для того, щоб усвідомити якою вона мала би бути в ідеалі. Але, якщо ми беремо систему НАТО, це є відповідна система L, від L-1 до L-5 з відповідними рівнями. Тобто є тактичний, оперативний і стратегічний рівні. Якщо тактичний – це L-1 і так далі йдемо до L-5, стратегічного рівня. Такі рівні можна було б використовувати для підвищення кваліфікації офіцера з присвоєнням йому чергового звання, себто, щоб отримати чергове звання офіцерське, ти маєш пройти відповідний певний курс: місячний, трьохмісячний, річний. Головне, щоб це було обгрунтовано.

Давати просто військове звання за вислугою – я вважаю, що це так само неправильно. Таким чином, ми нагромадимо величезну кількість майорів, полковників, генералів, які будуть абсолютно не потрібні цій державі в такій кількості, в якій вони будуть і більш доцільно буде зосереджуватись на сержантському корпусі, який, власне, і мав би займатись як особовим складом, так і іншими проблемами, які пов'язаних з людьми. Офіцер призначений для планування певних військових процесів і займатися людьми він не має, але в нашому випадку офіцер, де факто, є сержантом, а сержант є його помічником або заступником. Як такого сформованного офіцерського корпусу в Україні немає. Для того, щоб це змінити необхідно врегулювати певні процеси і розподіл обов'язків плюс розбудова потужного сержантського корпусу. В Україні це можливо. Тим більше, що зараз за час війни у нас є велика кількість якісних, бойових сержантів, які могли б його сформувати.

Наступне питання – чи потрібна взагалі Україні і військовій освіті така кількість вищих навчальних закладів з відповідним величезним кількісним набором? Однозначно, що ні. Але та система, яка зараз існує у Збройних Силах з розподілом обов'язків, з посадами, то вона говорити про те, що так, необхідно. Є відповідний набір в вищий військовий навчальний заклад, тобто скільки має бути набрано курсантів цього року і ця цифра є великою, насправді. Ці набори, як правило, дивляться на перспективу і ті, хто поступають у 2023 році випустяться у 2027, відповідно вони будуть поповнювати офіцерські запаси і посади в Збройних Силах.

Якщо повернутися до кількості тих ВВНЗ, які є в Україні, я вважаю, що їх однозначно потрібно скоротити і витягнути з великих міст. Можливо, це має бути комбінована система: ВВНЗ в місті і полігон десь в найближчому населеному пункті для того, щоб здійснювати практичну підготовку тих професійних якостей, які вони здобувають в своїй рідній альма-матер. Або замість того, щоб вкладати величезну кількість грошей у ремонт цих старих приміщень ВВНЗ, які є, можна було би побудувати якісь певні аналоги військових баз або військових містечок на полігонах, де курсанти могли б спокійно будувати свою життєдіяльність: жити, вчитися і через умовний паркан ходити одразу стріляти, що неможливо в місті. Це вирішувало би багато проблем.

Що Вас найбільше обурює у ставленні до курсантів з боку суспільства?

Як я вже говорив, перше, що найбільше обурює, то це те, що до курсантів прирівнюють до студентів. Наступне – це часто чуються меседжі «ну ви ж там сидите вчитеся і ви хочете отримувати більші гроші, ніж свої 600 гривень». Люди, ви абсолютно не усвідомлюєте як і чим живуть курсанти, що це є такі само військовослужбовці як і всі ті, хто працює в тилу і вони виконують буквально такі само завдання.

Якщо ми говоримо, наприклад, про курсантів Одеської військової академії, то там взагалі ситуація інша. Вони перебувають у певному бойовому резерві. Їх залучають до виконання різних завдань. Хіба студенти на таке йдуть? Я думаю, що ні. Я пам'ятаю один момент: мені попалось відео у Тік-тоці, де студенти якогось ВНЗ на кордоні з Польщею бунтували про те, щоб їх випустили закордон і щоб вони мали можливість там вчитися. З одного боку, я не проти, щоб вони поїхали і там вчилися, але їхні побратими-курсанти не мають права виїжджати закордон і там навчатися, тільки за певним обміном або по певному розпорядженню як інструктори або у відрядження. Ось це прирівняння – це, напевно, найболючіша тема.

Наступна болюча тема – це рахування чужих грошей. Усвідомлюючи, яка ситуація в державі, усвідомлюючи те, що це майбутні офіцери, суспільство не усвідомлює, що майбутнім офіцерам дійсно потрібне грошове забезпечення не як головний мотивуючий фактор, а як супутній як і для всіх громадян держави. Не усвідомлення цього, критика, знецінення - призводить до демотивації і небажання курсантів у подальшому розвиватися як військовослужбовці, будувати військову кар'єру і взагалі перепідписувати наступний офіцерський контракт.

Які поради Ви б могли дати курсантам для майбутньої служби у війську?

Знаєте, я завжди говорив курсантам про те, що є дві якості, які їм необхідно розвивати – це ініціатива і відповідальність. Якщо вони стануть ефективними підлеглими, якщо вони стануть ефективними командирами, таким чином, вони здобудуть ці дві якості, які необхідні як командиру, так і кожному підлеглому.

Якщо вони не будуть боятися, в першу чергу, начальників. Є така тенденція в Збройних Силах – боятися старшого командира, бо він підполковник і такий злий, може покричати. І мене питають, що робити з такими полковниками, які затягують паски, починають строїти їх по всьому дисциплінарному статуту. Я кажу, що їм можна тільки поспівчувати. Тому що ви ніколи не маєте робити пріоритет на паркетно-повсякденній підготовці. Ви завжди маєте робити акцент на бойовій підготовці. Те, що є паркетно-повсякденна, вона буде і після закінчення війни ми її ще наковтаємося більше, ніж потрібно. Зараз необхідно розставляти пріоритети: є бойова підготовка і ви маєте вчитися ефективно знищувати своїх ворогів. Як мінімум, ви не маєте боятися своїх начальників, своїх полковників, які строять вас в академії. Ви боїтеся їм сказати або обґрунтувати неправильність рішення і ми завжди стикаємося з тим, що курсант є, як правило, затурканим, який не може сказати ні слова, він не хоче думати, його демотивували.

Він приходив у ВВНЗ з якимись певними ідеалами, мотивацією, певним баченням, як тут буде, а очікування, як правило, не збігаються і ці курсанти втрачають будь-який інтерес до військової служби, включно через те, що офіцери, які служать в академії і постійно оточують їх у повсякденній діяльності займаються тотальною демотивацією. Відповідальність офіцерів, які оточують курсантів, так само є в тому, що вони в подальшому не хочуть продовжувати свою службу.

Дивлячись на ті повідомлення, що приходять на анонімний бот «SLON FM», є дуже багато різного ниття про те, що відбувається певний маразм або абсурдні накази віддають. Буває мені пишуть, що «от нам сьогодні в їдальні давали погану їжу». Так слухайте, а що ви зробили для того, щоб вам її не давали? Ви пішли і влаштували скандал з кухарями? Ви сказали, що от подивіться, чим ви нас годуєте? Ви це зробили? Ну то чому ви це присилаєте мені? Я можу це опублікувати, але мені було би простіше якби я вас підтримав і вам би було це краще. Ви б навчилися брати відповідальність за те, що оточує вас. Ви хочете моїми руками вирішити всі проблеми, так не буде і не вийде.

Курсанти, які не роблять певних дій самі, якщо вони не беруть відповідальність за певні свої дії та не беруть відповідальність за зміни в Збройних Силах, то я не буду простим інструментом для того, щоб хтось понив. Це неправильно. Я можу допомогти. Я можу підтримати. Я можу розписати, чому якийсь офіцер придурок, бо насварив курсанта через те, що той зробив зауваження кухарям за неякісну їжу. Це я зробити можу, а публікувати якогось черв'яка, якого вони знайшли в їжі, я не буду. Що ти зробив для того, щоб це змінити? Це перше питання, яке я задаю. Як правило, відповіді я не чую жодної.

А ось які якості повинні виховувати у майбутніх офіцерів, в першу чергу?

Власне, як я вже сказав, окрім ініціативи і відповідальності, має бути ще командотворення і це дуже важливий фактор, бо курсанти, поступаючи до ВВНЗ, стикаються з тим, що кожен сам по собі і як такої команди у них не утворюється абсолютно. У висновку - ми маємо курсантів, які провчилися разом 4 роки, не формували команду, бо «Нащо? Ми ж все рівно розійдемося» і, коли вони приходять у військові частини, то не знають як утворити команду, бо вони не формували її за час навчання.

На останній зустрічі з курсантами в Одеській військовій академії, я спитав «Чим відрізняється колективне покарання від командної відповідальності?» і ніхто не дав відповідь. Це очевидно, бо ці поняття тотожні, міняється лише їх сприйняття. Наприклад, ми маємо таку річ, що от військовослужбовець, курсант напився десь там і був спалений. Увесь курс або всю роту садять на казарму без змоги вийти у звільнення і вони не розуміють, чому посадили всіх, якщо вони цього не робили. З іншого боку, ви всі несете відповідальність за це, бо якщо ні, то ви всі покарані. Натомість, якщо команда буде розуміти чого так сталося, тобто «що я міг зробити, щоб це не сталося?». Я міг заборонити цьому курсанту вживати алкоголь, він був би тверезим, або прикрити його, щоб він не був спалений тощо. Тобто брати на себе відповідальність за чийсь проступок, але якщо не вчитися брати командну відповідальність, то вони не зможуть сформувати команду і так і залишаться просто колективом, де кожен сам за себе, ніхто не вміє працювати зі своїми побратимами і взагалі таке поняття як «побратимство» буде відсутнє у підрозділі майбутнього офіцера, тому що він знає, що таке колектив, а не команда. Якби його з першого курсу вчили як робити команду, тоді це була б зовсім інша історія. Я вважаю, що ці моменти мега пріоритетні.

Також потрібно робити пріоритет на бойовій підготовці: культ воїна, етос війни – є немало важливими у формуванні майбутнього офіцера. Якщо умовно він буде знати як витрушувати в суботу ковдру або буде знати як кантувати сніг, як робити доповідь черговим по курсу в добовому наряді – від цього його боєздатність не збільшиться. Натомість, якщо розвивати такі поняття як етос війни, культ воїнства, бойову підготовку та любов до неї, то я думаю, що мотивація сильно зміниться. Ці якості дозволять сформувати дійсно позитивний прошарк офіцерів, ефективних лідерів, які користуватимуться авторитетом у підлеглого складу та ефективно виконувати бойові завдання.

Який меседж Ви б хотіли передати всім українцям?

Одна моя знайома сказала таку річ: «Якщо ти хочеш змінити державу, тобі треба змінити освіту» і я в своєму баченні, коли розпочинав цю тему з петицією, вирішив для себе, що «Якщо ти хочеш змінити армію, ти маєш змінити військову освіту». Не роблячи пріоритет, не усвідомлюючи на скільки важлива військова освіта як фундаментальна частина усіх Збройних Сил, ми просто втратимо майбутнє армії.

Що таке перемога? Перемога в цій війні, зрозуміло, буде і це закінчення бойових дій. Якою вона буде ми не знаємо, але ми всі чекаємо того, що це станеться з розвалом російської федерації як державного суб'єкта. Але різні розвитки подій можуть статися у війні і до них треба бути готовими. Відповідно, після закінчення війни, яка є можливість того, що знову не зіткнемося з якимось військовим конфліктом, війною, зовнішньою агресією тощо? Гарантій немає і не буде. Необхідно відкрити очі на те, що не формуючи і не розвиваючи Збройні Сили, не змінюючи підхід до військової освіти включно, ми повернемося до рівня 2022 року, до рівня 2014 року, до рівня 1991 року, коли ми будемо сліпо вірити в те, що, якщо ми підписали Будапештський меморандум, більше на нас ніхто не нападе. Відповідно той мир, якого буде досягнуто після закінчення бойових дій, не є панацеєю і повноцінним захистом від наступної загрози, з якою може зіткнутися Україна.

Для цього я хотів би, щоб кожен українець звернув увагу на умовний Ізраїль. Хіба в Ізраїлі закінчувались бойові дії? Ні, країна перебуває в воєнному стані вже дуже багато років. Хіба Ізраїль кричить про те, що ось ще трошки і ми переможемо Палестину? Та ні, Ізраїль завжди готовий захищати свою державу. І до цього треба прийти кожному українцю. Кожному українцю, який має усвідомити, що від його громадянської свідомості буде залежати майбутнє цієї держави.

Якщо ми не хочемо скотитися до 70-літньої окупації, в яку Україна потрапила в 1921 році і пробула в ній включно до 1991-го року, тоді необхідно цю державу зберегти. Не потрібно думати, що війна когось обійде. Війна застане, насправді, всіх і при найгірших розкладах на війну підуть навіть ті, хто мав такі серйозні відстрочки. Це буде для деяких дуже сильно неочікувано і до цього треба готуватися.

Не потрібно перекладати всю відповідальність на Збройні Сили і думати, що наша армія все вирішить, а ми віримо у них. Як кажуть деякі інтерв'юери в різних відео: «Віри мало, необхідно єб*шити як ворога, так і на армію». Не можеш воювати, то вчися, готуйся. Військова підготовка зараз відкрита для всіх: є куча літератури і відеокурсів, включно до різних вишколів, які проводять як громадські організації, так і частини Збройних сил з різними формуваннями. Готуватися необхідно всім. Перекладати відповідальність на когось – це буде неправильно і кожен має усвідомити цю відповідальність для того, щоб не допустити країну до повторної окупації і зберегти цю державу як таку.

Авторка: Валерія Фургалець