«Для мене творити – це бути повністю відданою своїм емоціям і не піддаватися впливу зовнішніх факторів», - поетка про поезію та її роль в українській культурі

У нашому просторі постійно з'являються нові обличчя. Культурний фронт збагачується молодими талантами, діяльністю яких захоплюється велика кількість українців. Творчість має особливе місце в житті кожного, а для митців – це невід'ємна частина життя.

Влада Вергун – поетка, яка лише рік тому переступила поріг культурного фронту, але вже є активною його учасницею. Свою творчість вона публікує у соціальних мережах, а у її поезії можна надихнутись неймовірною естетикою та атмосферою Києва. Про свою письменницьку діяльність, стереотипи та український культурний простір, далі в інтерв'ю дівчини.

Як розпочалась Ваша письменницька діяльність?

Перші такі вірші, які я почала публікувати у себе в телеграм-каналі з друзями, а потім вже і в Інстаграмі та Тік-Тоці, я почала писати в березні 2022 року. Як я це називала? Це просто симбіоз дуже дивних обставин чужого міста, мого 17-річчя та невзаємної закоханості. Так і почали народжуватись вірші.

Я дуже сильно сумувала за Києвом і перші твори були саме про київські вулички, про мої улюблені кав'ярні, бари, в яких я на той момент не могла перебувати через повномасштабне вторгнення. Потім почала писати про все, що траплялось в моєму житті. Я буквально люблю ходити по вулиці і занотовувати якісь цитати своїх друзів, ідеї, які мені приходять в голову, якщо я бачу якусь дивну жіночку чи навіть дерево.

Загалом, як виявилось, я почала писати ще в класі п'ятому. Нещодавно прибиралась у себе у шафі і знайшла старий зошит, в якому нерозбірливим почерком був написаний невеличкий віршик, тому я думаю, що хист до цього мала з дитинства.

То можна сказати, що Ви почали писати ще до повномасштабного вторгнення?

Ні, до війни я не писала, якщо не говорити про віршики в п'ятому класі (сміється). Це був сильний вплив таких подій, який досить сильно емоційно мене вдарив і сказав: «Влада починай щось робити!».

Що для Вас означає - творити?

Для мене творити – це бути повністю відданою своїм емоціям і не піддаватися впливу зовнішніх факторів. Я люблю поезію за те, що ти одразу все викладаєш на папір. Всі твої емоції - найбільш цнотливі, найбільш щирі і далі ти вже просто редагуєш структуру.

Не боятися творити і не боятися думати про те, що скажуть люди, але при цьому вчитися це робити. Зараз робиться багато неякісного контенту і в музичному плані. Я працюю менеджеркою гурту і це просто жах, скільки неякісної музики зараз випускається і як багато цього контенту споживає український слухач. Так само це стосується літературної сфери – дуже багато неякісних віршів можна зустріти у Тік-Тоці і чомусь люди це сприймають.

Про що Вам подобається писати?

Немає якоїсь конкретної теми, але якщо ми говоримо про результат, то зазвичай мені найбільше подобаються вірші, написані після зустрічей з моїми друзями, пліток і відчуття, що Київ таке тісне місто. Також вірші написані під впливом моєї внутрішньої агресії, але треба розуміти, що вони є досить травматичними і руйнівними для мене, тому я зараз привчаю себе писати не під впливом емоцій, а під впливом того, що я хочу написати нову поезію.

Ось ця фраза, що митцю завжди потрібно натхнення і він завжди має страждати, бути в якихось драматичних історіях – це повна дурня. В нас усіх достатньо якихось минулих травм, щоб про це розказати, достатньо історій від наших друзів, достатньо якихось нетравматичних речей, про які можна написати. Дивишся у вікно на прекрасний Київ, Полтаву, Львів, Одесу – пишеш про міста, про квітки, про музику.

Писати можна про все і хороший митець буде писати про все, незважаючи на те, який в нього емоційний стан. Необов'язково завжди бути «drama queen».

Чи є у Вас табу – тема, яку б Ви ніколи не зачепили у віршах?

Єдине табу, яке є в моїх віршах – це людоненависницькі теми. Я вважаю, що творчість це про усе, але нести в маси ненависть до людей або їх окремих спільнот – це абсолютно не окей і це не те, чим має займатись мистецтво і взагалі культурна сфера.

Ви висловлювали колись емоції через поезію? Якщо так, то чи ставало Вам морально легше?

Майже завжди я вислювлюю свої емоції через поезію.

Написати щось, не маючи всередині абсолютно нічого – майже нереально і неможливо, тому що ми всі живі люди і навіть, якщо хочеться написати про щось матеріальне й фізичне, ми вкладаємо туди свої думки і почуття.

Розкажіть історію одного з ваших віршів.

В мене всі вірші пов'язані з якоюсь історією. Зокрема, в мене є твір з такими рядками:

надішлю негативи твоїх хтивок

листом із підписом «відкривати

тільки на людях» і не зубами, бо

зіпсуєш так само, як тоді.

цікаво

укрпошта приймає засоси замість

марок, чи теж просить «давай без них?»

Одного разу ми з моєю подругою влітку ходили в кав'ярню і перед цим проявили плівку. Наш діалог звучав приблизно так:

- Я йому надіслала хтивки.

- Блін, а уяви як круто було б надіслати йому їх у вигляді негативів листом.

На наступний день я провела ніч з одним мужчиною, який дуже просив не лишати йому засосів на тілі, а потім ввечері народився ось цей вірш про події минулого дня.

Бувало так, що Ви написали вірш, опублікували його, але згодом зрозуміли, що хочете щось змінити в ньому?

Звісно, що так. Це буденна ситуація. Завжди хочеться щось змінити у вірші, але в мене зазвичай це буває не через дві години після публікації, а, наприклад, через три місяці.

Ти ростеш потроху в літературному і емоційному планах. Ми всі люди і я би сказала - це абсолютно прекрасно, що нам не завжди подобається те, що ми робили раніше, бо тоді ми бачимо наш прогрес.

Чи хотіли б Ви, щоб ваші вірші наклали на музику?

Я думала про поєднання поезії та музики. Писала щось сама, говорила зі своїми друзями-музикантами, але ми прийшли до такого висновку, що вірш та текст до пісні – це абсолютно різні речі.

Текст до пісні набагато простіший за вірш. У ньому набагато простіша структура і в нього немає такого сильного змістовного навантаження. Поезія являє собою окремий самостійний пласт в культурі та мистецтві. Якщо поєднувати змістовний пласт зі змістовною музикою, то виходить перенасичення та перенавантаження.

До того ж, щоб накласти, наприклад, мої вірші на музику, то їх потрібно зробити більш римованими, що я не хочу робити, тому що це повністю змінювати літературний твір,а отже, втрачається його оригінальність. Тому накладання віршів на музику в моєму баченні є естетичне тільки, коли митець, який написав цей твір або інша людина, яка його читає, просто читають вірш, а на фоні написана музика до нього. Коли немає прив'язки до куплетів, приспівів, бриджів і так далі.

Але в сучасному українському культурному просторі є доволі багато віршів, на які була накладена музика. Наприклад, поезії Франка, Симоненка, також Жадан бере деякі свої вірші як основу для пісень у власному гурті. Як Ви ставитесь до такого роду музичного твору? Можливо, у Вас є улюблена такого роду пісня?

Я не дуже люблю таке поєднання двох одиниць мистецтва, тому зазвичай у мене немає творів, які б мені подобались у такому вигляді.

Слухала колись пісню «Марат» Жадана, яка здалась мені непоганою, але останнім часом відходжу від його творчості, тому на даний момент якогось конкретного твору, який би мені імпонував саме в такому вигляді, немає.

Чи достатньо Вам часу для творчості?

Це взагалі дуже цікаве питання. Часу в мене зазвичай немає, але якщо мені хочеться щось написати, то я завжди його знайду. Тут питання в тому, чи вистачає мені часу, щоб це якось просувати, якось більше викладати в Інстаграмі, записувати в Тік-Ток, знімати якісь відео-екранізації.

До речі, нещодавно ми записали екранізацію на один з моїх віршів, зовсім скоро має вийти разом із моїми подружками, які вчаться на операторку та режисерку. Тобто питання в тому, чи вистачає часу, щоб це якось розвивати і ходити на читання.

Чи хотіли б Ви спробувати творити в іншому жанрі? Наприклад, написати роман.

Обожнюю прозу так само, як і поезію. Проте, мені здається, зараз я до цього не готова. Можливо, колись, так. Поки що я впевнена, що в мене недостатньо досвіду для цього.

З прози, що я зараз пишу - це якісь невеличкі роздуми про події і мої емоції. У мене є цикл із чотирьох роздумів про запахи, де я описую кожен запах і як він пов'язаний з моїми спогадами.

Чи є така людина, можливо, митець, яка Вас надихає?

Якщо говорити саме про літературний вплив, то я просто обожнюю твори Забужко, Аттили, Олександра Олеся. Це для мене неймовірні митці, якими я дуже сильно захоплююсь.

Якщо говорити про якийсь емоційний вплив, то з сучасної нашої «творчої тусовки» мені дуже сильно імпонує гурт «The Unsleeping». Наскільки якісно вони роблять музику, скільки вони вкладають туди сил і те, наскільки сильно вони це плекають, дуже сильно захоплює і надихає.

Чи є стереотипи про письменників, які Вас дратують?

Мене взагалі вони дратують і це стосується не тільки стереотипів щодо письменників, літератури тощо, а й загалом їх наявності. Ми живемо в 21 столітті, в 2023 році і ми досі керуємось стереотипами. Це не є нормально.

Є дуже багато стереотипів про поеток, поетів і письменниць, письменників. Зокрема, як я вже казала – це про те, що ти маєш бути «drama queen», щоб писати вірші. Також стереотипи про вживання алкоголю, вічне сидіння в барах, про насичене неконтрольоване сексуальне життя.

У кожного свій шлях і підв'язувати його під якісь рамки – це абсолютне безглуздя. Хтось дійсно може надихатися в своїх творах подіями, про які я вже сказала вище. Декому достатньо просто поїхати в село, поїсти бабусину черешню і подивитись на кізочок. Це не залежить від того, чим ти займаєшся,а від того, яка ти людина.

Ким Ви бачите себе у майбутньому - письменницею чи все ж маєте інші плани?

Мені поки що складно відповісти. Скоріш за все я буду поєднувати декілька професій. Зараз я навчаюсь у медичному університеті і, можливо, я буду лікаркою або я вирішу весь час приділяти менеджерству гурту «The feels», або стану займатися тільки поезією та думаю, може, і прозою. Буду дивитись по ситуації. Я не хочу себе в чомусь обмежувати, це життя.

Культурний простір України зараз стрімко розвивається. Як Ви гадаєте, чи буде поезія актуальна в найближчому майбутньому?

Звичайно, це буде актуально в найближчому майбутньому. Питання тільки якої якості. Тому що, дивлячись на те, що зараз форситься в Тік-Тоці та на деяких літературних вечорах, хочеться просто плакати.

Звісно, я розумію, чому так відбувається: чим простіше структура та змістовність, тим на ширшу аудиторію іде той чи інший твір, але дуже не хочеться, щоб це стало масовістю в нашій культурі і, щоб люди не привчили себе споживати такий контент.

Авторка: Валерія Фургалець