«Якби ти знала, яка ти гарна, коли у собі не маєш страху»: рядки українських митців, присвячені жінкам

Жінка – це джерело натхнення, уособлення сили, краси та ніжності. Їхні ролі в суспільстві надзвичайно різноманітні: вони можуть бути мудрими лідерами, ніжними матерями, талановитими творчими душами та вірними друзями. Жінки виражають в собі неймовірну силу в умовах викликів та складнощів, зберігаючи при цьому внутрішню елегантність та гідність. Їх оспівували і продовжують уславлювати митці, роблячи жінку центром уваги у своєму творінні.

Але як звучить жінка словом українських поетів? Сьогодні наша редакція зібрала рядки поезії українських митців, що присвячені жінкам.

…Вона ходить собі на стадіони й ринки,
ховаючи в куртці телефон і флягу.
І я готовий палити сусідські будинки,
щоби вона звернула на мене увагу.

Я готовий позбавити міста керування
і на портвейн перетворювати озерну воду,
лише б вона, згадуючи про моє існування,
писала мені листи про життя і погоду.

Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,
лише б бути ближче до її ніжності й люті
і слухати її постійні байки
про те, з ким вона спить і кого вона любить.

Я вигадаю нові літери та розділові знаки,
я вб'ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть,
щоби вона забувала про те, що могла знати,
щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу…

Сергій Жадан, 2011 рік.

В центрі уваги поезії – жінка сильної волі, від якої головний герой став залежним. Ми бачимо самовпевненого чоловіка, який втратив владу над собою і готовий зробити все для коханої жінки, подекуди навіть недосяжне.

…І будеш ти у кожному диханні,
І будеш ти навіки при мені
Гасить зірки очима на світанні,
Палить мене в безжальному вогні.

І буду ждати кожної години
В далекому чи близькому краю
Одну тебе, тебе єдину,
Маленьку милу дівчинку мою.

Василь Симоненко, 1963 рік.

Милозвучні рядки, у яких автор доводить, що ніяка відстань не стане перешкодою для кохання. Він готовий чекати свою кохану скільки завгодно і ділитися своїми почуттями до неї з усім світом.

якби ти знала яка ти гарна коли у собі не маєш страху
коли смієшся так ніби влітку діти плюскочуться у ріці
печуть безкарно очі сарни а кожен подих штовхає з даху
і стигне серце моє астральне давно забуте в твоїй руці
і кожна стигма і кожна айстра висить на сході зове додому
і кожен вітер як варте слово летить на захід і кличе в гон…

Юрій Іздрик.

Доволі відомі рядки Іздрика, які описують, наскільки прекрасна жінка. Усмішка коханої, яка викликає шалений потік бурхливих емоцій...

…Жінко прекрасна, що змиваєш лак на нігтях,

І вводиш мене у спокусу постійно,

Жінко прекрасна, хліб мій насущний,

Дякую тобі й завтра, і післязавтра, і повсякчас за те,

Що ти є, і вводь мене у спокусу, жінко прекрасна,

І дивися на мене лукавим поглядом,

І голосно видихай, сідаючи в гарячу воду,

І проси намилити спину, хліб мій насущний,

Жінко прекрасна, і святися, тобто світися

Вночі то ногою, то щокою, губою трися,

Хліб мій насущний, тричі і тричі скрикни,

Жінко прекрасна, що живеш у моєму серці,

Що спиш у моєму ліжку, що будиш мене зранку,

Хліб мій насущний, хай буде воля твоя,

Хай грає твоя улюблена музика і горять

Ароматичні свічки, жінко прекрасна…

Андрій Любка.

Слова Андрія Любки доводять нам, що кожна жінка прекрасна завжди, такою як вона є. У кожній дії чоловік бачить щось прекрасне і шаленіє від цього. Більша частина творчості автора присвячено різним образам жінки. Як сказав Андрій в одному інтерв'ю: «Я взагалі все життя люблю одну-єдину жінку, просто вона весь час змінюється». 

…Якщо буде потрібно —
поправлятиму ковдру.
Якщо буде холодно —
причинятиму вікна.
Спробую перехитрити її застуду невиліковну.
Я сам усе це вигадав,
вона ні в чому не винна.
Як я її залишу?
Незабаром почнеться вечір.
Швидко стемніє, повітря остигне.
Краще вже охоронятиму її речі.
Краще вже грітиму її стигми.
Раптом, коли я піду, ріки затоплять кімнату,
раптом птахи почнуть битися в стіни,
раптом дерева обступлять її й поведуть на страту,
раптом сусіди почнуть рвати тіло її на частини,
раптом, щойно я вийду, вона забуде про мене,
раптом забуде все, що говорила до цього,
раптом серце її, золоте й шалене,
буде битись тепер для когось чужого…

Сергій Жадан, 2015 рік.

На цей раз ми бачимо ліричного героя, який піклується про кохану. Він боїться залишити її, адже може щось статись, а він не буде поруч, не зможе відвернути біду. Через це він і не може її залишити.

…Ти — вся любов. Ти — чистота,
Довірливість благословенна.
Твоя краса мені свята,
Твоя любов мені священна…

Микола Вінграновський, 1957 рік.

Жінка уособлює в собі все найкраще. Напевно, саме це хотів сказати Микола Віграновський у своєму «Ранковому сонеті».

Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й неждана
Ну як мені за нею не піти?

Василь Симоненко, 1956 рік.

У цих рядках зображено душевний стан ліричного героя, до якого несподівано прийшло кохання. Автор підносить любов, як одне з найсильніших почуттів і ми бачимо як воно окриляє його.

Звичайно, що це лише маленька частина творчості наших неймовірних поетів про жінок, але навіть вона пробирає до мурашок по тілу. Ці поезії є своєрідним оглядом та відображенням різноманітності жінок та чоловічого ставлення до них, розповідаючи історії про сили та красу. Поезія має потужну енергію, після якої отримуєш шалену порцію вражень.

Авторка: Валерія Фургалець